т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Тетяна. Води ждемо! (Тихше.) А щоб тобі заціпило, ідоле!..

Ганна. А Семен як за Ганю в’яже, а дивіться... От добро кому! Прямо, як пані собі...

Мотря (з захопленням). От любить хто!! Аж дух за нею ронить?

Тетяна. Е? І ти б так хотіла?.. А ти, Душо, хотіла б? Та я бачу, що ні... Тобі й не кортить, правда?

Душа (підводиться, утирається). Ой, Тетянко, ти договоришся! Гляди!

Тетяна (сміється й співає):

Розлука ти розлука -

Лусь!

Чужая сторона.

Ганна. Баришня стала... Ой, сестрички, щось вона часто коло Семена стає. Чи не за кучера хоче до себе взять його?

Тетяна. Ого! А вона, кажуть, у батька пішла. Батько в економки, а дочка в кучера зараз бере. От добро кому, так-так!

Мотря. Тю! Найшла добро!

Тетяна (сміється). А що ж! Та швидше, Тимохо, бо посохли.

Голос Тимошки. Зараз розмочу!

Тетяна. А чого то баришня знов приїхала?

Тимошка (з банькою в руці). А до мене в гості. Що? Хочете дуже пить? Хочете, говоріть?

Тетяна. Та давай уже, бо Пригінчий уже аж піниться, ось лусне з досади на Мотрине горе.

Тимошка. А кажіть, дуже хочете?

Тетяна. Тю, ще й дражниться. Давай уже!

Ганна. Ану давай, давай, нема коли.

Тимошка (не даючи). А що дасте?

Тетяна. Еге! Щось!.. Давай же, ну! (Хоче вирвать, але Тимошка обнімає її. Тетяна робить вигляд, ніби пручається.)

Голос пригінчого. Ану, ви там, гей! А що то там!

Тимошка (пускаючи Тетяну й даючи воду). От проклята душа, так над чоловіком і стоїть. Ну, чекай же ти! Прощавайте, нехай банька у вас.

Ганна. Добре.

Всі п’ють по черзі і стають до роботи.

Ганна. От добра вода у твого Тимоша!

Тетяна. Ага! А я казала. А ввечері ще краща.

Ганна. Та невже? (Обидві сміються.)

Мотря. А баришня сюди чогось іде. В’яжімо швидше, а то пригінчий ще сердиться буде.

Тетяна. На кого буде, а на кого й ні.

В’яжуть і співають. В співах одна витягає останню ноту. Співаючи, зникають уліво.

Виходять у другій постаті Семен і Ганя.

Семен (в’яжучи). Е, а здорово таки ти одстала од них. Нічого, доженем січас. Раз-два... (Крутить перевесло.)

Ганя. А ти вже добре ся навчив крутити. Аді, як хутенько! І я би не швидше скрутила.

Семен. Ого! Нужда навчить. Та ти не той... Ти плюнь, я сам.

Ганя. А своє? Ти ж своє запустиш?

Семен. Не бійсь за міня. Я своє вперед зробив. От твоє доженем і пойду на своє. От так. Держись... От.

Ганя. А панночка усе сюди... За тобою... Я їй очі видряпаю!..

Семен (задоволено сміється). Ха-ха-ха... Чудачка! Та вона ж зовсім і не до мінє... А Ваську бачила сьогодні? Вже на жатці сидить. Нікак бідняга не міг навчитись в’язать. А между прочим, я впотів. Ху! (Витирається.)

Пригінчий (з’являється). А ти й досі коло дівки! Ану, забирайсь на свою постать.

Семен. Чого?

Пригінчий. В’язать. «Чого?». Хай сама в’яже.

Семен. От шо, любезний, знаєш шо я тібє спрошу. Слухай та вухом слухай: ти бачив, скольки я нав’язав?

Пригінчий. Та ти кому тикаєш? Свиня!

Семен (нетерпляче). Та ти слухай: я тібє спрашую,- ти бачив скольки я нав’язав? Нє?

Пригінчий. То не моє діло; там є свій пригінчий. А ти з моєї постаті забирайсь.

Семен (з жалем). Ех, великий ти до неба, голубчик, а дурний, як і не треба вже. Іди лучче й не мішай роботу робить.

Пригінчий. Та ти... (Заміряється палицею.) Та я тебе... Босяк ти!

Семен (скипівши, хватає палицю, видирає і шпурляє її від себе). Пішов вон зцюдова, дурак здоровий! А то я тібє как покажу босяка, так ти мені псом завиєш. Пьос ти! Іди жалуйсь на мене, дурню!

Пригінчий. Я таки піду. Почекай! (Скажено біжить управо.)

Чути крики на нього:

- Тю-у-у! А кусі-кусі-і!

Ганя. Біжи хутко, Семеночку, до себе... Ой, боюсь, біда буде.

Семен (спокійно). Біда йому буде. Дурак же, сукин син! Не роздивиться, а лізе. Я своє здєлав. А яке тобі діло, шо я роблю потом? Я, може, свої жили витягую, здоров’я надриваю... Дурак!

Обоє мовчки в’яжуть.

Чути пісню зліва.

Ганя. Ой, Семеночку йди.. Диви,- прикажчик уже йде сюди. Мабуть, пожалівсь. Ще й мені погано буде. Іди хутко.

Семен (з хмурою погрозою). Ну, нехай тобі щось сдєлають погане! Не совєтую лучче... (Дивиться вправо.) Жаліється, дурак. Ех, боже, боже, і натворить же дурнів!.. Ідуть сюди...

В’яжуть знов.

З’являється Довбань, за ним пригінчий.

Довбань. Драстуйте...

Семен і Галя. Драстуйте.

Довбань. Ну, як в’яжеться? Семен помагає?

Семен. Та трошки помагаю. Та от... не дає. Зачем, мол, помагаєш?

Довбань. Ну, а ругаться все ж таки не треба.

Семен. Та нє! Ви