Григорій Сковорода - Пільгук Іван

Знав він ще з ііетербурга деякі положення "Риторики" Ломоносова, хоч побачила вона світ лише в 1746 році. "Кто породою хвалится, тот

1 Я мислю, отже, існую (лат.).

Сучасний вигляд будинку колишньої Київської Академії.

Сковорода розмовляє з селянами. З картини А. ІІисєдкіші (Харківський історичний музей).

Вознесснський собор у Переяславі за часів праці Г. Сковороди в Переяславському

колегіумі.

Будинок Квіток на Основі, де бував Г. Сковорода.

Г. Сковорода в дорозі. Робота худ. 1. Іжакевича.

Портрет Г. Сковороди.

Робота худ. В. Кравченка.

Будинок у Бабаях, де зупинявся Г. Сковорода і писав свої твори.

чужим хвастает", кто лютостию подданых угнетает, тот боящихся боится и страх на самого обращает" — ці ломоносовські афоризми викликали живий інтерес Сковороди. Слухаючи в академії виклади піїтики, він пізнавав у них нове, оригінальне й традиційне.

Захоплено слухав Григорій виклади з піїтики та риторики и Тихона Олександровича та вивчав складений ним підручник. Глибоко ерудований професор детально пізнав н поетику Арістотеля, визнаючи прогресивні її елементи. особливо в критиці Платона, який протиставляв т. гецтво і пізнання та вважав, що прекрасне існує само по собі, як вічна ідея. І Іосилаючись на трактат Арістотеля "Про мис он і по поезії", Олександрович наголошував на і"му. що великий вчений енциклопедист древнього світу іуміи пов'язати поняття прекрасного з розумінням об'єктивного вічного існування природи.

Знайомив Олександрович своїх слухачів і з піїтикою новітніх часів, вимагав знати сутність праці Буало "Трактат про прекрасне" та віршований посібник "Поетичне мистецтво", що стверджували об'єктивне відображення дійсності в художніх творах. У цих працях Григорій збагнув піїтику класицизму.

Але слухачам академії довелося поховати в 1746 році свого любимого вчителя Олександровича. Продовжував не з меншою майстерністю читати риторику і філософію знаменитий учений Георгій Кониський, якого слухав Сковорода з великою любов'ю. Професор великої ерудиції й красномовності, Кониський висловлював багато сміливих думок про мистецтво, то посилаючись на античні джерела, то звертаючись до історичних переказів, наводив навіть зразки народної творчості. В часи панування суворих вимог класицизму він ламав, здавалось би, непорушні естетичні канони усталеного раціоналізму. Жива, навіть критична думка брала верх у його судженнях. Від нього спудеї могли почути розмови про історію України, про Хмельницького та інших діячів.

65

Григорія захоплювало, що професор не гребував розмовами з кобзарями, на дозвіллі слухав і навіть записував їхні співи. У такі години Сковорода не відходив від свого навчателя, бачив, як у його невеликих, живих, вдумливих очах запалювались вогники, світилося натхнення.

1747 року на смерть Рафаїла Заборовського склав Георгій Кониський казання, яке виголосив при погребін-ні заслуженого діяча академії. Його виступ Сковорода сприйняв як зразок риторичного мистецтва. За пропозицією Коннського, певний час називали академію Могилянсько-Заборовською.

Наступник Заборовського, досвідчений в академічному управлінні Тимофій Щербацький, звернув увагу на здібності Сковороди й доручив йому разом з іншими спу-деями переписувати копію трактату Адама Зернікова "Об исхождеиии св. духа". До цього перепису залучили й Миславського. Але Щербацький не набув авторитету свого попередника. Тепер найбільшою популярністю користувався Кониський. Згодом, у 1751 році, він став ректором академії.

Коли виставлялася його драма "Воскресеніе мертвых", то Сковорода брався грати в ній ролі, навчав й інших. Його захоплювали сміливі критичні думки драми. Він добре знав напам'ять уривки драми Кониського.

Зде в мірі всяко живут, и вѣрают всяко...

Иній питается, день і иощ работая,—

Другій живет, чуждіе труды поядая;

Иній за своє добро терпит узы, муки,—

Другій, добро отнявши, а самого в руки

Ищет, как бы похитить, а когда похитить,

Мучит, донелѣ серце звѣрино наситить,

Подчас и смерти иредасть.

Григорій брався грати роль бідняка Гіпомена, якого грабує багатій Діоктит. Супроводять змагання цих осіб такі образи, як Терпішіе, Отрада, Хабарництво. Неправий суд стае на бік багатія. Але по смерті бідняк іде до раю, а багатій — у пекло.

Драму супроводжують п'ять інтермедій, в яких дійовими особами ьиступають селяни, москаль, литвин, лях. У заключній інтермедії Григорій охоче виконував роль мужика, який підстерігав ляха, щоб помститись за кривди. Коли ксьондз викликає з болота утопленого ляха, селяни пізнають свого лиходія. Тут Григорій в особі селянина проголошує:

Ед се вин, коли хочеш знати,

що всюди и вночи ходить!

Не тількі нам але и тварині шкодить.

Григорій, проте, ухилявся виконувати ролі в інших ір.ім.іх .іинпдто багато штучної урочистості вбачав він у драмі "Милость божія", а тому обмежувався лише участю и хорі при виставі цієї анонімної драми.

В останні роки навчання Сковороди в академії з'явилися трагікомедії Сумарокова "Хорев" та "Гамлет". Спудеї пробували готувати їх до вистави. Але Григорій не захоплювався високим стилем творів, надаючи перевагу всьому живому, що йшло від народних поетичних джерел. Піїтику класицизму він добре вивчив, але його не задовольняли естетичні поняття пануючого тоді стилю. Не лежали йому до серця твори, в яких надавалась перевага ідеалам державного абсолютизму, непорушності пню іаконів та регламентованої поведінки людеп різних етапів.

Вивчення піїтики та риторики Григорій поєднав з питаннями філософії. Класи філософії він найретельніше відвідував. У Київській Академії за століття виробилися багаті традиції філософської науки. Це був найзначні-иінй заклад у слов'янському світі, де на чільному місці но"чавлено філософію. Шукання київських філософів приводили до поступового заперечення теологічних догм і прийняття матеріалістичних положень, хоч і не виразно те ви шачених. Незалежність природи від бога, а науки від теології, елементи діалектики, стихійно матеріалістичне розуміння окремих явищ — це головне, що визначало розвиток філософської думки в стінах академії і було пов'язане з іменами І. Гізеля, Л. Барановича, Ф. Прокоповича, Г. Кониського.

Сприймаючи надбання філософської думки попередників, Сковорода йшов далі, збагнув філософію просвітительства XVIII століття, мріяв про справедливе суспільство, засноване на принципах рівності й демократизму.

Заглиблюючись у таємниці класичної філософії, наче уявляв диспути древніх мислителів Платона, Демокріта, Арістотеля. Трактати Платона, написані в діалогічній формі, приваблювали майстерністю викладу, широким колом порушених у них питань. Замислювався над плато-нівською концепцією вічної ідеї та її переваги в пізнанні світу. Тоді наче подавав свій голос Демокріт, заперечуючи платонівську систему мислення. Крізь двотисячну давність років з античних часів доноситься голос древнього матеріаліста Демокріта: "Ніщо не виникає з нічого й ніщо не переходить у ніщо". Так, вічність матерії — істина незаперечна. Матерія складається з атомів, підпорядкованих закономірностям руху. А релігія виникає внаслідок безпорадності первісної людини збагнути розумом таємниці всесвіту.

Подає свій голос у цьому диспуті й мислитель широких філософських узагальнень Арістотель, відкидаючи утопію Платона про "ідеальну державу" та визнаючи природу вічною, незникаючою.

Ніби прислухається до диспуту древніх і представник новітнього світу великий голландець Спіноза, підносячи примат свободи й розуму: "Свободою називається така річ, яка існує за однією лише необхідністю своєї власної природи і визначається до дії сама собою". А держава ж існує для того, щоб полегшити кожній людині керуватись розумом і цим знаходити свободу. Викликала роздуми Сковороди й критика Спінозою біблії.

Як спрагла нива вбирає вологу, так Григорій усотував у себе вікову мудрість мислителів світу. Він переконується в непорушності визнання вічності матерії та багатства форм її існування. "Materia aeterna" ', цю істину завчив Сковорода ще на лаві академічних аудиторій. Поєднуючи елементи матеріалізму з ідеалізмом, він вважав, що духовне начало вічно співіснує з природою. У співвідношенні двох "натур" — матеріальної та духовної — молодий мислитель уявляв закономірності пізнання світу. Сковорода рано зрозумів, що офіційна релігія, засилля теологічних догм стоять на шляху справжнього розумового розцінку суспільства. Саме таке сприймання найпрогресисвнішого для свого часу філософського вчення підносило молодою мислителя до вершин людських знань.

Прагнув думками він обійняти будову всесвіту, пізнані початок всіх початків. Алє зупинявся перед питанням про взаємини буття та свідомості. Поволі осмислював, що між реально існуючою дійсністю та ідеями є певний т'язок. Що є первинним у цих зв'язках? Що таке людина н будові та духовному житті всесвіту? І чи є щось вище над свідомістю людини? Очевидно, щоб зрозуміти всесвіт, треба пізнати людину в її матеріальній і духовній природі. Замислювався над тим, про що говорили древні мислителі. Та чи може бути древня істина діючою для всіх епох?

Знову звертався до біблії, а потім читав нові філософські праці, наукові відкриття. Приходив до висновків, що думка людини чимраз ширше і глибше обіймає простори всесвіту. Знову і знову усвідомлював безпорадність геологічних учень. Шукав відповіді на болючі питання в філософії минулих епох, намагався власним розумом збагнути закономірності в дивній гармонії буття. З яких ітч.тгків воно складається?

И входив задумливий після лекцій, не помічав, як

Матерія вічна (лат.).

опинявся біля Дніпра або на горі. Наче прагнув у швидкій течії води, у водограях збагнути закони руху або, зором окинувши сині далі, пізнати невідоме, незбагненне мислителями минулих часів. Переконувався, що досконаліше пізнати істину можна не стільки в академії, як у житті людей, у мандрівках просторими шляхами. На якийсь день залишав академію, мандрував. Тоді здавалося, що пройденими шляхами вимірювались не тільки простори рідного краю, а й ширяння невситимої думки, що линула в безмежжя часу. Після таких мандрівок ще завзятіше брався вивчати філософію.

Не поспішав Сковорода закінчувати класи філософії, бо не формальні знання добував для іспитів, а заглиблювався думкою в суть світових явищ, вдавався до творів Декарта, Лейбиіца, знайомився з новою працею Дідро "Філософські думки", що, видана французькою мовою, потрапила до академічної бібліотеки.