Григорій Сковорода - Пільгук Іван
У творах Декарта знаходив співзвучну своїм переконанням боротьбу мислителя проти церковної схоластики. На широкі висновки наштовхував декартівський принцип сумніву, що заперечує сприймання різних положень без перевірки їх власним розумом. "Вроджені ідеї" людини, за Декартом, намагався з'ясувати практично, пов'язуючи з явищами дійсності. В його раціоналізмі, як і в раціоналізмі інших передових тогочасних філософів, знаходив співзвучне своїм роздумам протиставлення містики, теологічної схоластики силі людського пізнання, закономірностям розвитку природи. Визначаючи дві субстанції в житті людини — духовну й матеріальну, Сковорода розгорнув у своїх роздумах внутрішню боротьбу, в якій завойовували пріоритет матеріалістичні тенденції. Знаходив потребу збагнути суть учення Лейбиіца про нерозривний зв'язок матерії і руху.
Ширяв думками спудей Сковорода просторами всесвіту, проймаючись мудрістю великих мислителів, глашатаїв перемоги розуму. Знання класичної філософії він поеднував зі світлом народної мудрості, гуманізму, радикального демократизму.
Найглибшим філософським джерелом для Сковороди була народна мудрість, добута багатопіковою практикою. В кожного народу ця мудрість проявляється в найрізноманітніших формах. Козацькі думи він вивчав не тільки як пісенно-історичні твори, а й як філософські трактати. Читав у них філософію волелюбства, громадянської гідності, щирості взаємин, беззастережного побратимства. І Іе раз наверталася думка зіставляти цю філософію з досягненнями Ренесансу в розвиткові мислення, що звільнялось від пут рабовласницьких догм.
Хотїлося йому винести свої духовні запити за стіни .академії. мандрувати серед народу, пізнавати істини в (нчо повсякчасному й історичному бутті, побачити життя в різніх країнах. Ці думки ставали темою розмов у колі І иу'їсїв. Серед них Григорій знаходив і прихильників, і ворогів. Адже багато спудеїв мріяли лише про кар'єру, про високі посади й звання. Таких спудеїв він їдко висміював, називаючи "ослюками". До них належав і занадто спритний Самуїл Миславський. Жартуючи, Григорій пророкував йому високе майбуття, хоч стелитиметься воно шляхами повзучого вужа.
У постійних змаганнях думки минуло шість років відтоді, як Сковорода повернувся в Київську Академію продовжувати й завершувати навчання. Але таке завершення могло бути лише формальним, бо, заглиблюючись у науки, юнак знаходив багато чого ще не пізнаного в них. Коли раніше сприймав, як аксіому, платонівське "пізнай самого себе", то з часом за цим твердженням поставали сотні запитань. Не можна у всій глибині пізнати себе, не пізнавши оточення навколо себе, не пізнавши душі свого народу. Пізнаючи себе, треба пізнати широкий світ. Тут іамало однієї книжної мудрості.
Закони життя тривожили невсипущі думи Григорія. 9 усією проникливістю мислителя він сприймав теорію
Коперника, переконуючись і радіючи з того, що вчений своїм розумом переміг теологічні догми. Але така перемога коштувала Коперникові дуже дорого. Та не тільки Коперник... Він бачить, наче живих, великих єретиків — Джордано Бруно, Івана Гуса. Постають їхні вчинки, осяяні світлом критичної думки. Несуть її вони у вічність. Несучи, натрапляють на тортури. Гинуть на кострищах люди вільної дерзиовенної думки, високого розуму, мужності й любові до людини. Тирани торжествують перемогу. Але то умовна перемога, бо кожна крапля крові, пролита вільнодумними мужами, не щезає безслідно. Думка родить думку, щоб перемога розуму восторжествувала над темрявою, над свавіллям володарів світу.
Поки торжествує право фізичного знищення інакомислячих, доти світ розуму буде змагатися з пітьмою свавілля... Мечем можна відрубати голову, але не можна пройняти думку...
Такі мислі не давали спокою Григорію. А коли друзі натякали на його знання, успіхи в навчанні, то він лише скептично посміхався.
Якими шляхами піти, закінчивши академію? Та чи варто її кінчати? Часто диплом прикриває неуцтво і невігластво. Дехто з академістів іде в церковнослужителі, дехто має намір шукати кар'єру в монастирях. Все то — суєта і лжа. Григорій вважав, що в монастирях та навколо церковних амвонів гніздиться найбільше пороків. Він дивився на святош, як на пустоцвітних золотоустів, лицемірів, що у сонному забутті кладуть під голови біблію, а, прокинувшись, дрімають над тією писаниною, будучи неспроможними збагнути все сказане в ній. А чорноризники у келіях під дзвони монастирські творять блуд, своєю поведінкою оскверняють світ.
У боротьбі думок не знаходить спокою молодий мислитель. Він хоче збагнути закони руху землі, таємниці зоряних систем, звертається за порадою до Геракліта, що бачив у світі постійні зміни... Треба пізнати істину походження й руху світів. Де істина? Чому розум людський ще не спроможний піднятися на трон всевідання? Часто проводив нічні години біля телескопа. Перед очима поставали гігантські небесні світила. Яка закономірність їхнього руху? Коли людина зможе полинути в ті міжзоряні простори? Чи є кінець того зоряного світу? Знав, що за біблійними легендами люди літали в блакитні простори. Чи і в цих легендах раціональне зерно? Думкою линув у далі всесвіту, уявляв себе пилинкою в космічному безмежжі.
Так іноді міг заснути біля телескопа, доповнюючи снопи —іа ми гної ніn канни Л вранці простував у гущу натовпу на Ж и і ньому базарі, прислухався до розмов, зупинявся біля і и ІОГО лірника, слухаючи псалми, цікавився, як у них набували життєвого забарвлення біблійні мотиви. Народ — великий філософ. У його мисленні, звичаях, обрядах криються зерна плідної сили. Визбирувати треба ті зерна і зрощувати на доброму грунті. Пригадував материні казки, в простоті яких багато філософського змісту. А той рибалка на березі Многи, що розмовляє з зорями, знає їх мінливість в небі,— теж дивний філософ. Та й козацькі оповідання батька з його багатозначними висновками криють у собі філософію народного гуманізму, людинолюбства. Мудрі народні прислів'я, м'який і колючий гумор, співуча мова криють у собі багатство народного мислення. Скарби національного харатеру невичерпні.
Найглибше можна збагнути світ у найтісніших зв'язках з народом, у його праці, змаганнях, мріях, постійній боротьбі. Людина сильна своєю громадськістю, своїми почуттями любові до рідної землі, до духовних надбань у поколіннях. Треба мандрувати — і по своїй країні, і в далекі світи, — щоб пізнати правду буття, нести свободу мислі по білому світу. Задумливо натхненним повертався в зали академії, поринав у книжну мудрість, прагнучи поєднати її з мудрістю життя.
73
Думка про далекі мандрівки не давала спокою. Може, помандрувати в столицю? Адже там розгорнув діяльність Ломоносов. Але згадка про те, що на чолі Російської Академії наук став вісімнадцятилітній граф Кирило Розумов-ський, викликала усмішку, іронізував з таких "метаморфоз". Не заздрив долі своїх земляків з Лемешів родом, які склали свій хист до підніжжя трону Єлизавети Петрівни. Та й чимало таких... їхня слава скороминуча, як пелюстки кольорового пустоцвіту.
Заспокоював себе на тому, що в академії е такі люди, як Михайло Ломоносов. Так було, так є, так, мабуть, і буде, що поруч з мислителями з'являються академіки не за покликанням, а за умінням пристосовуватися біля науки... Шкода тільки, що такі "академіки" заважають мислити й діяти людям світлого розуму. Так є, але так не мусить бути...
Є справжні, хоч і тяжкі шляхи, що ведуть людину на вершини, з яких можна оглядати розумом всесвіт. Тернисті то шляхи, але плідні. Пригадалося, як, залишаючи Чорнухи, з батьком прокладав довгу трудову борозну.
Пробував писати вірші, байки, притчі, занотовував свої філософські роздуми. Але все це здавалося Сковороді ще не достатньо усталеним чи перевіреним життєвою правдою. Треба іти до народу, сприйняти його віковічну мудрість, його погляди, що визріли в боротьбі, у змаганнях за існування. Не писаний на папері диплом приваблював молодого поета-мислителя, а диплом життєвої істини.
"Dum spiro—spero" l,— окрилювали його слова Ові-дія Назона. З великими мріями-сподіванками він вирушив у невідомі світи, відмовившись від навчання в класах богословія. Сміливо дивився в майбуття, наче лагодився в похід до вимріяної в сновидіннях країни...
Поки живу — сподіваюсь (лат).
Частина друга
НЕСХОДИМІ ШЛЯХИ
РОЗГАДАНІ І НЕРОЗГАДАНІ ТАЄМНИЦІ
Гагато років забрала в юнака обитель науки та ми-I ми іь.і, осередок дерзновении прагнень пізнати самого iTfie. пізнати таємниці буття. А за стінами академії стеляться несходимі шляхи блакитного безмежжя. Чи приведуть вони у світ нових пізнань? Хто пройде ними, зберігаючи голубину чистоту серця й помислів жагу невситиму? Чи посміхнеться сувора доля мандрівникові у невідомі простори мрій та надій?..
І ранилась нагода помандрувати Григорію Савичу за кордон Поніс з собою нерозлучну супутницю флейту та бажання пізнавати таємниці життя. Як освічену людину, знавця мов, його запросив у свою місію генерал Вишнев-ськнй, відбуваючи з уповноваженням від імператорського двору в Угорщину 1750 року.
Щоб зміцнити свій міжнародний престиж, імператриця Єлизавета посилала за кордон довірених осіб у різних справах, поширювала там мережу консульств. З кожним роком міцніли її зв'язки з австрійською королевою Марі-єю-Терезією й вели до встановлення союзу між двома великими державами.
Марія-Терезія, представниця відомої династії Габсбургів, щоб протистояти зростаючій експансивній політиці Пруссії, відвернути неодноразові вторгнення в австрійські володіння Фрідриха Другого, вела дипломатичну гру з російською імператрицею. На той час імперія Габсбургів була найзначнішою в політичному житті Європи. Марія-Терезія знайшла підтримку угорського дворянства і на сеймі, що відбувся в Презбурзі (Братіславі) 1741 року, була проголошена — не королевою,-а королем Угорщини, бо тільки королі могли носити угорську корону святого Стефана. Поєднавши австрійську й угорську корони, вона високо піднесла міжнародний престиж держави Габсбургів, поширила її кордони за рахунок загарбання Буковини та Баварії.
В Угорщину посилала свої дипломатичні місії й російська імператриця, усталюючи союзні зв'язки з Марією-Терезією. Це відповідало інтересам обох держав.
