Григорій Сковорода - Пільгук Іван

Читалися вони й рядовими придворними. Набула поширення ода на прибуття з Голштинії Петра Федоровича, що його Єлизавета мала оголосити наслідником престолу, як онука Петра Першого. Григорію Сковороді чужим був дух урочистості. Але в оді він знаходив зерна історичної достовірності та життєвого оптимізму:

Дивися ныне вся вселснна Премудрым вышнего судьбам. Что от напастий злых спасенна Россия зрит конец бедам И что уже Елисавета Златые в ону вводит лета. Избавив от насильных рук... Красуются Петровы стены. Что к ним приходит внук..

Сковорода розумів, що цими одами Ломоносов досягав своєї мети, щоб мати підтримку в заходах оновлення академії. Тому радів Григорій, коли довідувався про перемоги вільнодумця. Захоплено він читав академічні видання, знайомився з повідомленнями про наукові відкриття.

При кожній можливості, добувши дозвіл від комендатури будинків царської прислуги та регента капели, Сковорода простував на стрілку Васильєвського острова до триповерхового будинку бібліотеки та кунсткамери, що вміщала в собі цікаві музейні експонати. Найкраще коротав дозвілля, знайомлячись з новинами тогочасних наук.

Серед учасників капели Григорій був найосвічені-шнм. його знання мов, історії, інтерес до літератури, музичне обдарування свідчили про великі здібності. Товариші поважали його за скромність і дружню приязнь та дотепне володіння численними афоризмами.

Велику насолоду одержував, коли іноді доводилось потрапляти на хори в залі, де давалися вистави французьких комедій. Але придворні беззмістовні розваги його дратували й обурювали.

Коли хтось прибував до царського двору з України, Григорій прагнув побачити, поговорити або ж хоч поглянути віддаля на прибулих. Віддаля довелося бачити й прибулу з Лемешів Наталку Розумиху з молодшим сином Кирилом. Нарядили Розумиху у великосвітське вбрання з гардеробу самої Єлизавети. Коли увійшла Розумиха в дзеркальний зал, то, незважаючи на свою шинкарську спритність, розгубилась — не пізнала себе в дзеркалі, уявила, що то йде сама цариця. Стала на коліна Розумиха і почала кланятись перед своїм віддзеркаленням.

Недовго перебувала в Зимовому палаці гостя з України. Одержавши щедрі нагороди, повернулась у Козелець, де на даровані їй кошти задумала будувати величним собор Різдва богородиці, красою якого потім буде захоплюватись сам Тарас Шевченко, відзначивши в повісті "Княгиня", що кожен "непременно полюбуется величественным храмом грациозной архитектуры Раст-реллевой. воздвигнутым Наталией Розумихою".

П'ятнадцятилітній Кирило Розум залишився в царському палаці, прибравши звання графа. Григорій Сковорода мав нагоду знайомства з Розумовським. Олексій Григорович зацікавився його здібностями, довідавшись про його вправи композитора. Покладений на ноти Сковородою канон "Воскресенія день", наповнений бадьорими, урочистими мотивами, викликав задоволення високих слухачів у придворній церкві. Олексій Розумов-CbKfffl хотів наблизити до себе Сковороду й прославити його. Але юнак скромно відмовився від всіх привілеїв серед капелян Про інше мр'яв він, шукав самотності на березі Неви. Посилав у звуках флейти свою любов і печаль на Україну. Хотів би полинути туди в журавлиному ключі.

НА ДОВГИХ ПЕРЕГОНАХ

Співаки цікавились кожним земляком, що прибував до царського двору. Велись розмови про швидку кар'єру п'ятнадцятилітнього Кирила Розумовського. Імператриця зволила відрядити його для навчання за кордон під наглядом Прокоповичевого вихованця Теплова. Жвавий, кмітливий, веселий Кирило здавався Єлизаветі Петрівні гідним високої освіти. В цьому вона пересвідчилась, спостерігаючи його хвацьку верхову їзду та швидке оволодіння наукою фехтування. Для кар'єри молодого графа це добрі ознаки. За кордоном Кирило продовжував удосконалювати ці здібності й оволодів кількома мовами. Бентежило наставника Теплова лише те, що граф часто програвався у карти. Але для аристократів це не було вадою.

Перед від'їздом за кордон Кирило разом з братом Олексієм та Єлизаветою Петрівною слухали концерт з участю капели та придворних блазнів. Відрядивши в далеку дорогу свого молодшого брата, Олексій Григорович зайнявся важливою справою. Він сам взяв участь у відборі кращих співаків, що мали супроводжувати імператрицю в її великій подорожі. Слухав він і гру на флейті Сковороди, який виконував народні мотиви, що викликали роздуми вельможі. В його очах промайнули ледь вловимі тіні смутку. Може, пригадав, як слухав ці мотиви або й сам наспівував їх колись у лемешів-ській корчмі? Але швидко змінився його вигляд, коли почув бій барабанів. То оповіщалось про збори на воєнний парад. Олексій Григорович поспішав, щоб вчасно стати поруч з імператрицею, яка буде приймати парад. Як завжди, він найголосніше міг вигукнути "ура". Це дуже подобалось Єлизаветі, і вона за такі вигуки готувала нагороду своєму фавориту — надати йому звання фельдмаршала, хоч військо він бачив лише на парадах.

Такий парад відбувався в столиці напередодні великої подорожі імператриці. Спочатку вона збиралася мандрувати по Європі і побувати навіть в Англії, будучи впевнена, що в столицю цієї держави можна прибути суходолом. А коли пояснили їй, що треба перепливати через море, чи протоку, то відмовилась від такої подорожі. Краще помандрувати відомими шляхами до Москви, а там — і до Києва.

1744 рік в історію царювання Єлизавети Петрівни увійшов як рік великої подорожі. В цій подорожі довелось побувати й Сковороді з придворною капелою.

Заздалегідь уся знать та рядова двірня готувалися до урочистої мандрівки. Шили та переглядали святковий одяг. Пажі приміряли кольорові вбрання, лакеї погордо одягали червоні, шиті позументами лівреї. Заклопотано ходив від палати до палати сам Олексій Розу-мовський, наче командир перед великою баталією.

На обозному дворі лагодили, фарбували ридвани, коляски, халабуди та прості вози. Найбільше турбот завдавало обладнання імператорського ридвана з усіма вигодами, навіть з внутрішнім опаленням.

Псарі під доглядом Олексія Розумовського тренували любимих імператрицею хортів, швачки готували нові вбрання, кухарі лагодили дорожній посуд...

Готувався й Київ до зустрічі високої гості. Ще за рік до її подорожі за сенатським розпорядженням ремонтували шлях від столиці до Києва, ставили нові мости, виселяли з придорожніх місцевостей людей, підозрілих на "прилипчивые" хвороби.

Заклопотані були і київський губернатор Леонтьев, і глава церкви та академії Заборовський. Довідавшись, що імператриця виявила бажання зупинитись у Києво-Печерській лаврі, де перебував у свій час її батько Петро, архімандрит відвів для гості свої покої, які обставлялися за вказівками спеціально прибулого з столиці гофкур'єра в супроводі офіцерів спеціальної служби. Вони ставили прилади для ілюмінацій, прикрашали вхід до покоїв державним гербом.

Тисячі закріплених за Лаврою селян постійно відбували трудову повинність, готуючи шляхи, будуючи арки, конюшні, флігелі.

Для "собственного употребления государыни" було доставлено з Москви 500 пляшок англійського пива та багато інших напоїв. Довідавшись, що імператриця має смак до кислої їжі, губернатор у спеціальному зверненні до Лаври вимагав заготовити: капусти кислої білої 257 відер, світло-сірої — 112 відер, рубленої— 135 відер, квашених буряків — 105 відер та 345 пудів питльованого борошна. Вимагав також губернатор виготовити білих воскових свічок 438, жовтих 765, нічних 87 та ручних смолоскипів 105.

Вся Київська Академія була поставлена на ноги. Рафаїл Заборовський готувався до урочистого прийому високої особи — складалися хвалебні вірші, казання, диспути, виставки, інсценізації.

За наказом воєнної колегії по шляху від Глухова до Києва мали вишикуватись шерегою козацькі полки. Це завдало багато турбот козацькій старшині, бо не вистачало муштрованих сотень для такої урочистої зустрічі: відбувалися справжні маневри, щоб привчити козаків показувати свою прихильність до високої гості.

А в столиці тим часом були свої клопоти. Готувалася до подорожі й придворна капела. Найбільше радів Григорій Сковорода, сподіваючись знову потрапити до Києва.

Одного літнього дня заворушився весь Петербург. Задзвонили у церквах, загриміли військові духові оркестри. На вулиці показалась урочиста процесія. Шляхом на Москву вирушив великий транспорт. Єлизавета Петрівна сиділа поруч з Олексієм Розумовським у великому, оздобленому позолотою ридвані. Слідом їхали високопоставлені особи в коштовному вбранні з широкими червоними та блакитними шовковими биндами й орденами різних ступенів Російської імперії. В окремих ридванах розмістилися члени сенату та інших колегій. Простували всі служби двору. Супроводжував транспорт великий загін кінноти, гарматників та фейєрверкерів. Везли кілька гармат та прилади для запуску фейєрверків. Великий транспорт розтягся на кілька верст. Позаду їхала двірня, співаки й царські блазні.

Дванадцятеро білих відгодованих коней, запряжених цугом у царський ридван, помчали навзаводи слідом за кавалькадою по-парадному одягнених вершників. Машталіри в оксамитових з бобровою обшивкою жупанах, загонисто вихиляючись та пишаючись своїми широкими рудими бородами, гнали загнузданих коней, які ронили по шляху піну, що розсипалась бризками з-під закушених вудил.

Швидка їзда була однією з улюблених розваг схиль-

ної до гострих відчуттів Єлизавети Петрівни. На свій смак вона відбирала коней і вправних круглолицих машталірів. На цьому зналася імператриця краще, ніж у визнанні заслуг освічених людей.

На станціях швидко міняли коней, а за тих, що падали з ніг, платила гроші державна казна, яка знаходилась у царському транспорті. До того ж сенат завчасно розпорядився на станціях розставити для високих потреб по 1467 добрих коней, що позакуповувалися на ярмарках. Поруч головного ридвана мчали улюблені царські хорти, імена яких імператриця вимовляла з більшою пристрастю, ніж прізвища начальників державних колегій. Часом вона брала якогось хорта до себе в ридван і бавилась ним. При цьому Олексій Розумов-ський виявляв свій хист тренувальника, з чого була дуже рада Єлизавета. Коли царський ридван зупинявся, до нього поспішали пажі для послуг, а за ними — й блазні, щоб розважити свою господиню.

Іноді траплялися край шляху в полі селяни, що орали дерев'яними сохами.