Метафізика - Арістотель

Унаслідок цієї трудності одні говорять про причетність, але що є причиною цієї причетності і що означає бути причетним, сказати не можуть; інші говорять про сполучення, [10] як-от Лікофрон, який каже, що наука — це сполучення знання й душі; а треті стверджують, що життя — це поєднання або зв’язок душі з тілом. Однак те саме можна сказати у всіх випадках; адже і бути здоровим означатиме сполучення, або зв’язок, або поєднання душі та здоров’я, і те, що мідь є трикутником, [15] означатиме поєднання міді й трикутника, і бути білим означатиме поєднання поверхні й білості. Причина ж полягає в тому, що шукають слово, яке б об’єднувало можливість і дійсність і водночас вказувало на відмінність між ними. Проте, як було вже сказано[122], найближча матерія і форма є одним і тим самим, одне існує потенційно, а друге — в дійсності, тож шукати [20] причину єдності матерії і форми — це, можна сказати, те саме, що шукати причину єдності речі загалом. Адже кожна річ є певною єдністю, і можливе та дійсне певним чином єдині, тож немає ніякої іншої причини єдності, окрім рушійної причини, яка робить можливе дійсним. Натомість усі речі, що не мають матерії, є безпосередньо чимось єдиним.

Книга IX (Θ)

1

[1045β] [27] Отже, про те, що існує первинно, і про те, до чого відносяться всі категорії сущого, тобто про сутність, сказано[123]. Адже про існування всього іншого — [30] кількості, якості і того, про що говориться подібним чином, — говориться у зв’язку з поняттям сутності; адже всі подібні судження міститимуть в собі також поняття сутності, як ми вже відзначали у наших розміркуваннях передніше[124]. Оскільки ж про суще говориться, з одного боку, як про одиничну річ, або якість, або кількість, а з іншого ж боку, в сенсі можливості та дійсності, а також здійснення, розглянемо також питання про можливість [35] та дійсність, і насамперед про можливість в її власному сенсі, хоча щодо цілей нашого теперішнього дослідження він не є найбільш істотним; [1046α] [1] адже можливість і дійсність охоплюють не лише те, що перебуває у русі. Але після того, як ми скажемо про можливість у цьому сенсі, ми дамо також визначення дійсності[125] і разом із цим розглянемо інші значення можливості.

А про те, що про можливість і здатність говориться в багатьох значеннях, [5] уже йшлося у нас в іншому місці[126]. Ті випадки, в яких слово «можливість» чи «здатність» вживається в зовсім іншому значенні, ми залишимо без розгляду. Справді, в деяких випадках про можливість чи здатність говориться лише через певну подібність, як-от в геометрії ми називаємо здатним і нездатним, тому що воно певним чином є і не є. Натомість всі можливості або здатності, що належать до того самого виду, є певними [10] началами і називаються здатностями відносно однієї першої здатності, що є джерелом зміни речі, яке міститься в чомусь іншому або в ній самій як в іншому. По-перше, це здатність зазнавати дії, тобто начало зміни, якої річ зазнає під дією чогось іншого або самої себе як іншого, — начало, яке знаходиться в самій речі, що зазнає дії; по-друге, це стан несприйнятливості до зміни на гірше та руйнування під дією чогось іншого або самого себе як іншого через начало, [15] що викликає зміни. У всіх цих визначеннях міститься поняття про першу здатність. Окрім того, ці здатності означають здатності або тільки діяти, або зазнавати дії, або діяти й зазнавати дії належним чином, тому навіть означення цих здатностей певним чином містять в собі поняття здатностей у первинному значенні.

Отже, зрозуміло, що здатність [20] діяти і зазнавати дії є у певному сенсі одна й та сама здатність, оскільки щось є здатним і тому, що саме має здатність зазнавати дії, і тому, що інше може зазнавати дії від нього. Утім, у певному сенсі вони різні. Справді, одна міститься в тому, що зазнає дії. Адже те, що зазнає дії, зазнає дії (від чогось іншого) тому, що воно містить певне начало і тому що навіть матерія є певним началом. Так, жирне [25] є займистим, а певним чином піддатливе — ламким і так само в інших випадках. Натомість друга здатність міститься в тому, що діє, наприклад, тепле та будівельне мистецтво: одне — в тому, що здатне нагрівати, друге — в тому, хто здатен будувати. Тому тією мірою, якою річ є природною єдністю й обидва начала в ній зрослися, вона не може зазнавати дії від самої себе, бо вона є одним, а не двома різними речами. А нездатність і нездатне [30] є втратою, протилежною такій здатності, тому будь-яка здатність належить тій самій речі й стосується тієї самої дії, що й нездатність. Про втрату говориться у кількох значеннях: вона означає, по-перше, відсутність чогось, а по-друге, відсутність чогось, що мало б бути притаманним речі від природи, — при цьому може йтися про відсутність або взагалі, або в той час, коли це мало б бути притаманним речі, і також про відсутність або у певний спосіб, скажімо, цілковито, або почасти. У деяких же випадках, коли річ не має того, що їй властиво мати від природи, [35] оскільки воно відняте силою, ми говоримо про позбавлення.

2

Оскільки ж одні такі начала притаманні неживим істотам, а другі — живим і містяться в душі, причому в розумній частині душі, [1046β] [1] зрозуміло, що і зі здатностей одні будуть непов’язаними з розумом, інші ж — пов’язаними з розумом. Тому будь-яке мистецтво і будь-яке творче знання є здатністю: адже вони є началом зміни в іншій речі або в самому носії здатності як іншому.

І ті здатності, що [5] пов’язані з розумом, всі є тими самими, [що й здатності до] протилежного, натомість здатності нерозсудливі є [здатності лише до чогось] одного, наприклад, тепло є началом лише для нагрівання, тоді як лікарське мистецтво — і для хвороби, і для здоров’я. Причина полягає в тому, що знання — це пояснення, і те саме пояснення описує і річ, і її втрату, щоправда, не у той самий спосіб. Справді, пояснення стосується у певному сенсі і того, й другого, але більшою мірою [10] — того, що фактично наявне. Тож хоча