Метафізика - Арістотель

Однак ті, хто стверджують існування ідей, почасти праві, кажучи, що ті існують окремо, якщо ідеї є сутностями, почасти ж неправі, оскільки називають ідеєю єдине [30] у багатьох речах. Причина цього полягає в тому, що вони не в змозі показати, які сутності, що не знищуються, є окрім одиничних та чуттєвих. Отож вони роблять їх тотожними за видом тим, що знищуються (а цей вид ми знаємо): людину саму по собі, коня самого по собі, просто додаючи до чуттєвих речей слово «саме по собі». Проте навіть якби ми не бачили зірок, [1041а] [1] гадаю, вони були б вічними сутностями опріч тих, що ми знаємо; так що і тут, хоч ми не знаємо, які є вічні сутності, однак необхідно, щоб якісь такі сутності існували. Отже, зрозуміло, що ніщо загальне, не є сутністю, і жодна сутність [5] не складається із сутностей.

17

Спробуємо ще раз розглянути дещо з іншої точки зору, що і якою є сутність. І, можливо, із цього розгляду стане зрозуміло питання щодо тієї сутності, що існує окремо від чуттєвих сутностей. Отже, оскільки сутність є певне начало і [10] причина, почнемо з причини. Питання «чому» завжди ставиться так: чому одне властиве чомусь іншому? Так, запитувати, чому освічена людина є освіченою людиною, означає або шукати відповідь на питання, чому людина є освіченою, або щось інше. З’ясовувати, чому річ є вона сама, означає нічого [15] не з’ясовувати. Адже перш ніж ми шукатимемо пояснення речі, її наявність має бути очевидною — наприклад, те, що відбувається затемнення Місяця; натомість відповідь, що «річ є те, що вона є», — таке пояснення й така причина годиться для всіх питань, як-от чому людина є людиною або освічений є освіченим; хіба що хтось скаже, що це означає, що річ є невіддільною від себе, а це й означає бути єдиним; але ж це [20] є спільним для всіх речей і таке пояснення нічого не додає. Інша річ, якщо запитати, чому людина є такою-от твариною. І тут очевидно, що запитується не про те, чому той, хто є людиною, є людиною, а натомість запитується, чому щось є властивим чомусь (а що воно властиве, має бути очевидним; бо якщо це не так, нема про що питати), наприклад, [25] чому гримить грім? Що означає: чому виникає гуркіт у хмарах? Адже таким чином запитується про щось одне, що є внаслідок чогось іншого. І чому ці речі, наприклад, цеглини та камені, є будинком? Адже ясно, що тут запитується про причину. А такою причиною, якщо логічно міркувати, є чимбутність; причина одних речей — мета, як-от у випадку будинку чи ложа, [30] інших — те, що перше приводить у рух. Адже це також причина. Але таку причину шукають щодо виникнення та знищення, першу ж — щодо існування.

Проте найбільш прихованим лишається шукане в тих випадках, коли одне чітко не приписується іншому [1041b] [1] (наприклад, коли питають, що таке людина), тому що тут прямо називають щось одне і не розрізняють одне й друге, що причетні одне одному. Оскільки ж певна річ має вже існувати і бути в наявності, [5] то зрозуміло, що запитується про те, чому матерія є певною річчю, наприклад, чому ці цеглини є будинком? Тому що речі властива чимбутність будинку. І так само можна запитати: чому ось це або це тіло, що має ось це, є людиною? Отож шукають причину, з якої матерія є чимось певним, тобто: а це і є сутність. Тому зрозуміло, що стосовно простого не може бути ані дослідження, [10] ані навчання, а натомість дослідження таких речей має здійснюватися в інший спосіб.

Оскільки ж те, що складається з чогось таким чином, що ціле є одним, не як купа, а як склад (а склад — це не елементи мови, і склад «ба» — не те саме, що «б» та «а», як-от плоть — не те саме, що вогонь і земля; адже коли плоть і склад розділяють, вони вже не існують, [15] натомість елементи, якщо їх ділити, продовжують існувати, і вогонь, і вода).

Отже, склад є щось — не тільки елементи мови (голосні та приголосні), але й щось інше; і також плоть — це не лише вогонь, земля, або тепло й холод, але й щось інше. Якщо ж це щось має необхідно або бути елементом, [20] або складатися з елементів, то якщо воно — елемент, знову ж таки лишається слушним те саме міркування; адже із цього, тобто із вогню, землі і ще чогось складатиметься плоть, так що це триватиме до безконечності. Якщо ж воно містить у собі елемент, то ясно, що воно складається не з одного, а з більше ніж одного, ніж воно само, тому щодо нього можна висловити те саме міркування, що й стосовно плоті [25] або складу. Однак здається, що воно є щось інше, але не елемент, і воно є причиною того, що ось це є плоть, а ось це — склад. І так само в інших випадках. Тож це і є сутність кожної речі (адже це перша причина її буття). Оскільки ж деякі сущі не є сутностями речей, а сутності — це те, що утворилося згідно з природою [30] та від природи, то сама ця природа, яка є не елементом, а началом, і виявляється сутністю; натомість елемент — це те, на що щось поділяється і що воно містить в собі як матерію, як-от склад містить в собі «а» та «б».

Книга VIII (Η)

1

[1042α] [3] Із сказаного слід зробити висновки і, підсумувавши головне, завершити наше дослідження. Отже, було сказано, що ми шукаємо причини, начала та елементи сутностей[108]. Одні сутності визнаються всіма, [7] деякі ж відстоюються окремими філософськими школами. Визнаються всіма фізичні сутності, як-от вогонь, земля, вода, повітря та інші прості тіла, далі рослини та їхні частини, а також [10] тварини та частини тварини, і врешті всесвіт та його частини; натомість деякі також називають сутностями види та математичні предмети[109]. Із певних міркувань випливає, що існують також інші сутності, чимбутність та субстрат. Окрім того, з іншої точки зору рід є сутністю більшою мірою, ніж види, а загальне — більшою мірою, [15] ніж одиничні речі[110]. А із загальним та родом пов’язані також ідеї