Метафізика - Арістотель

таке знання з необхідністю стосується обох протилежностей, але одну воно розглядає саму по собі, а другу — не саму по собі; адже пояснення стосується однієї протилежності самої по собі, другої ж — можна сказати, побіжно, тобто у зв’язку з першою; бо воно виявляє протилежність через заперечення та усунення. Справді, втрата [15] є головне протиставлення, адже вона означає відсутність іншого. Оскільки ж протилежності не існують в одній і тій самій речі, знання ж є здатністю наводити пояснення, а душа містить в собі начало руху, то в той час як здорове викликає тільки здоров’я, те, що здатне нагрівати, — тепло, а здатне охолоджувати — холод, натомість обізнана людина створює [20] обидві протилежності. Адже пояснення стосується і того, й другого, але не однаково, і міститься в душі, яка має в собі начало руху; так що вона приводитиме в рух і те, й друге, пов’язуючи їх з одним і тим самим. Тому здатні діяти з розумом діють протилежно здатним діяти нерозсудливо, бо протилежності охоплюються одним началом — розумом.

Зрозуміло також, що [25] здатність добре діяти та зазнавати дії необхідно включає в себе здатність просто діяти робити й зазнавати дії, але остання не завжди включає в себе першу; адже з необхідністю той, хто діє добре, також просто діє, натомість той, хто просто щось робить, не обов’язково робить це добре.

3

Дехто, як-от представники мегарської школи, кажуть, що щось має здатність лише тоді, коли воно діє, [30] натомість коли воно не діє, воно не має здатності, наприклад, той, хто не будує дім не може будувати, натомість може той, хто будує, коли він будує. І так само в інших випадках. Нескладно бачити безглуздості, що випливають звідси.

Адже зрозуміло, що ніхто не буде будівничим, якщо він не будує зараз (бо бути будівничим означає вміти будувати), і так само в інших мистецтвах. Тож якщо неможливо володіти такими мистецтвами, не навчившись їх колись і засвоївши їх, [1047α] [1] і відповідно неможливо не володіти ними, не втративши їх колись (або забувши, або через якесь нещастя, або з часом; але ж не через знищення самого мистецтва, адже воно існує завжди), то як можливо, щоб уже після втрати людина раптом знову почала будувати, якимось чином знову здобувши це вміння? І так само стоїть справа з неживими істотами; адже ніщо [5] не буде холодним, або теплим, або солодким, або взагалі таким, що сприймається чуттями, якщо його хтось не сприймає; а отже, вчення мегарців фактично збігається з вченням Протагора[127]. Але ж тоді виходить, що ніхто не має здатності сприймати чуттями, якщо зараз не сприймає й не використовує цю здатність. Тож якщо сліпим є те, що не має зору, хоч йому властиво від природи його мати і тоді, коли йому властиво його мати і ще мусить мати, то одні й ті самі люди [10] будуть сліпими кілька разів на день і так само глухими.

Далі, якщо те, що позбавлено здатності, є нездатним, то це означає, що те, що ще не відбулося, і не може відбутися; той же, хто каже, що щось, що не може відбутися, існує або існуватиме, помиляється (адже саме це ми мали на увазі під «нездатним»). Тож такі вчення виключають і рух, і виникнення. [15] Адже те, що стоїть, завжди стоятиме, а те, що сидить, сидітиме, бо якщо воно сидить, то воно не встане, позаяк неможливо, що встало те, що не в змозі встати. Тож якщо таке твердження неможливе, то зрозуміло, що слід розрізняти здатність і здійснення, або діяльність, натомість згадані вчення ототожнюють здатність і здійснення, [20] а тому припускаються великої помилки. Отже, цілком можливо, що щось може існувати і не існує, а щось може не існувати, але існує. І так само з усіма іншими властивостями, що приписуються речам: щось, що може ходити, не ходить, а те, що може не ходити, ходить. А можливим є те, про що говорять, що воно має здатність до чогось, і [25] це цілком можна здійснити. Я маю на увазі, наприклад, якщо щось здатне сидіти і ніщо не заважає йому сидіти, то якщо воно справді сидить, то говорити про неможливість безглуздо; і так само, якщо щось може бути приведеним у рух чи рухати, стояти чи поставити, бути чи виникати, врешті, не бути чи не виникати.

[30] Слово ж «діяльність», яке пов’язане з поняттям дійсності, вживалося стосовно рухів, а з них уже перейшло на інші речі; справді, здається, що діяльність насамперед є рухом, а через це рух не приписують неіснуючому, натомість йому приписують інші властивості, наприклад, що неіснуюче є предметом думки і бажання, [35] але ж не тим, що рухається; бо це означало б дійсність того, що не є дійсним. [1047β] [1] Адже дещо з того, що не існує, існує потенційно; проте фактично його немає, тому що воно не існує в дійсності.

4

Якщо можливе є таким, як сказано, або випливає зі сказаного, то очевидно, що невірно говорити, що щось [5] є можливим, але не станеться, бо тоді геть незрозуміло, що таке неможливе. Наприклад, якби хтось (взагалі без гадки про те, що таке неможливе) сказав, що можливо виміряти діагональ, але вона не буде виміряна, оскільки те, що може існувати або виникнути, може і не існувати або не виникнути. Проте із встановленого нами вище [10] з необхідністю випливає, що якщо ми і припустимо існування або виникнення чогось, що не існує, але є можливим, то в цьому не буде нічого неможливого, але саме в цьому випадку за збігом ідеться про неможливе, тому що саме в цьому випадку вимірювання неможливе. Адже хибне й неможливе — це не одне й те саме: скажімо, те, що ти стоїш зараз, є хибним, але не є неможливим.

Разом із тим очевидно також, що якщо [15] з існуванням А з необхідністю має існувати Б, то й можливість А необхідно означає можливість Б. Адже якщо можливість Б не є необхідною, то ніщо не заважає тому, щоб воно не було можливим. Припустимо, що А є можливим. Тож якщо А є можливим, то якщо прийняти, що А існує, в цьому не буде нічого неможливого. Тоді і Б [20] з необхідністю існуватиме. А мова йшла про те, що воно є неможливим. Отже, припустимо, що Б є неможливим. Тоді, якщо Б з необхідністю є неможливим, то і А