Метафізика - Арістотель
12
Тепер поговоримо насамперед про визначення остільки, оскільки про це не сказано в «Аналітиках»[98], позаяк проблема, [10] яка там обговорювалася, є корисною для дослідження сутності. Я маю на увазі питання, в чому полягає єдність того, пояснення чого ми називаємо визначенням, наприклад, визначення людини двоногою твариною (приймемо це як пояснення людини). Отже, чому тварина і двонога є одним, а не множиною? Адже у випадку з «людиною» [15] та «білим» є множина, коли одне не приналежне другому, але одне, коли приналежне і є певного властивістю того, що лежить в основі, в цьому випадку людини (адже тоді постає одне і маємо «білу людину»); проте тут одне не приналежне іншому, бо рід, схоже, не приналежний видовим відмінностям (адже тоді одне й те саме [20] разом належало б протилежностям, оскільки видові відмінності, на які ділиться рід, є протилежними).
Те саме міркування лишається слушним і в тому випадку, якщо рід їм все ж таки приналежний і якщо видових відмінностей більше, наприклад: те, що живе на суші, двоноге, позбавлене пір’я. Чому вони є одним, а не множиною? Адже не тому, що вони містяться в чомусь одному, бо так із усього вийде одне. Але все ж таки всі елементи визначення мають [25] утворювати єдність. Адже і визначення сутності є певне єдине висловлювання, а тому це має бути висловлювання про щось єдине; бо, як ми стверджуємо, сутність означає щось єдине і щось це.
Насамперед слід розглянути визначення, що утворюються через ділення. У визначенні не входить ніщо інше, крім [30] роду, який називається першим, та відмінностей. Інші роди — це перший і разом з ним відмінності, що ним охоплюються, наприклад, перший рід — «тварина», найближчий до нього — «двонога тварина», і знову — «двонога тварина без пір’я», і так само, коли називають більше відмінностей. [1038а] [1] Узагалі немає жодної різниці, ідеться про визначення через багато чи через декілька відмінностей, а тому також — через декілька чи через дві; якщо ідеться про дві, то одне — це відмінність, а друге — рід, наприклад, якщо визначення є «двонога тварина», то «тварина» — це рід, а друге — відмінність.
[5] Якщо ж рід просто не існує окремо від видів як видів роду або якщо існує, але як матерія (так, звук голосу є і рід, і матерія, а відмінності утворюють із нього види та звуки мови), то зрозуміло, що визначенням є пояснення, що складається з відмінностей.
Але ж необхідно, щоб також видова відмінність ділилася [10] на видові відмінності, наприклад, видова відмінність «тварини» — «те, що має ноги»; знову ж таки у «тварини, що має ноги» видова відмінність має бути як у такої, що має ноги, тож не слід говорити, що серед того, що має ноги, одне має пір’я, а друге позбавлене пір’я, якщо тільки говорити правильно (утім, хтось робитиме це хіба лише через неспроможність), натомість правильно говорити, що одне з розщепленими пальцями на ногах, інше — з нерозщепленими, адже це [15] видові відмінності ноги; розщепленість пальців на ногах означає певним чином наявність ніг. І так завжди процес ділення триває далі, доки не доходить до видових відмінностей, що вже не діляться. І тоді видів ніг буде стільки, скільки є видових відмінностей, а число тварин, що мають ноги, буде рівним числу відмінностей. Отже, якщо справа стоїть таким чином, то зрозуміло, що остання видова відмінність буде сутністю [20] речі та її визначенням, позаяк не слід багаторазово говорити те саме у визначеннях, адже це зайве. Хоча таке трапляється. Адже коли ми кажемо «двонога тварина, що має ноги», то це означає не що інше, як «тварина, що має ноги, що має дві ноги»; якщо ж і далі ділити відповідно до видових відмінностей, то багаторазово буде сказано те саме і, власне, стільки разів, скільки [25] є видових відмінностей.
Отже, якщо видові відмінності продовжувати ділити на видові відмінності, то одна з них, остання, буде формою і сутністю; якщо ж розділення відбувається за побіжними відмінностями, наприклад, якщо те, що має ноги, ділять на біле і чорне, то відмінностей буде стільки ж, скільки й поділів. Таким чином, ясно, що визначення — це пояснення, що утворюється із відмінностей, причому, [30] за правильного поділу, з останньої з них. Це стало б особливо очевидним, якби зробити перестановку в таких визначеннях, наприклад, у визначенні людини, так що б воно проголошувало: «тварина двонога, що має ноги»; адже зайве говорити: «те, що має ноги», — якщо сказано: «двонога». Однак немає певного порядку в сутності; адже як мислити одне пізнішим, а друге переднішим? Отже, про визначення, що утворюються через розділення, [35] про те, які вони є, сказано достатньо.
13
[1038b] [1] Оскільки предметом нашого дослідження є сутність, знову повернемося до неї. Отож сутністю називають те, що лежить в основі, чимбутність, те, що з них складається, а, крім цього, також загальне. Про дві з них вже йшлося (про чимбутність
