Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
Дві цитати на початку та наприкінці цього абзаца почерпнуті з Selections, 248 та 249 (= Епсусl., 1870, р. 439).
12.42. Цитати, наведені на початку цього абзаца, почерпнуті з Selections,
250 Епсусl., 1870, pp. 440-441).
12.43. (1) Наведені нижче цитати почерпнуті з Selections, 251 § 540 (= Eticycl, 1870, p. 441); 251 та наст, (перше речення § 541 = Епсусl., 1870, р. 442); 253 та наст. (початок § 542. курсив подекуди мій — Encycl, 1870, p. 443). Всі ці цитати — з «Енциклопедії філософських наук». «Паралельні уривки» — з «Філософії права»: § 273 (останній абзац) до § 281. Дві цитати, наведені в кінці даного абзаца,— з «Філософії права», почерпнуті з § 275 та § 279 (закінчення першого абзаца: курсив мій. Стосовно аналогічного сумнівного використання Гегелем парадоксу свободи — див. Selections, 349 (= WW, XI, 76): «Якщо основоположний принцип індивідуальної волі визнається єдиною основою політичної свободи— то, власне, ми не матимемо ніякої конституції». Див. також Selections, 400 та наст. (=WW, XI, 80=81); 449 (див. «Філософію права», § 274).
Свій діалектичний викрутас Гегель підсумовує так (Selections, 401 = WW, XI, 82): «На попередньому рівні обговорення ми встановили... спершу — ідею свободи як абсолютну і кінцеву мету.» Потім ми визнали державу як моральне ціле і реальність свободи...» Отож, Гегель починає зі свободи, а завершує тоталітарною державою. Навряд чи можна цинічніше здійснити таке перетворення.
(2) Про інший приклад діалектичного викрутасу, а саме — перетворення розуму на пристрасть і насильство — див. закінчення пункту (g) у підрозділі IV даного розділу (текст до прим. 84). З огляду на це, надто цікавою є гегелівська критика Платона (див. також прим. 7 і 8 до даного розділу та відповідний текст). Удавано визнаючи всі сучасні «християнські» цінності — не лише свободу, а навіть і «суб'єктивну свободу» індивіда, Гегель піддає критиці Платонів холізм або колективізм («Філософія права», § 187): «Принцип самостійної в собі... особистості одиничного, принцип суб'єктивної свободи у Платона позбавлений своїх прав. Цей принцип виокремлюється... в християнській релігії та... у римському світі». Критика просто блискуча, і вона доводить, що Гегель знав, про що йдеться у Платона. Фактично, гегелівське прочитання Платона добре узгоджується з моїм власним прочитанням. Для недосвідченого читача Гегеля цей уривок може видатися навіть таким, що доводить несправедливість оцінки Гегеля як колективіста. Однак варто лише звернутися до § 70L «Філософії права», аби переконатися, що Гегель міг би поставити підпис під найрадикальнішим колективістським висловлюванням Платона, котрий твердив: «Ви створені заради цілого, а не ціле заради вас». Так само пише й Гегель: «Зрозуміло, що окрема особистість є чимось підпорядкованим і як така має присвятити себе етичному цілому», тобто державі. Таким є гегелівський «індивідуалізм».
Чому ж він все-таки критикує Платона? Чому він підкреслює важливість «суб'єктивної свободи»? Відповідь на це запитання можна одержати, прочитавши §§ 316 та 317 «Філософії права». Гегель був переконаний, що революції можна запобігти, лише давши народу (як клапан для випускання пари) дещицю свободи, яка дозволить йому дати бодай якийсь вихід своїм почуванням. Він пише («Філософія права», §§ 316, 317L, курсив мій): «У наш час... принцип суб'єктивної свободи — надто важливий і значущий... Кожен бажає висловитися і дати пораду. Однак тільки-но вій висловиться,.. його суб'єктивність заспокоюється, і він багато з чим може змиритися. У Франції свобода слова завжди приносила менше небезпеки, ніж встановлена силоміць тиша. В тиші... людина може виношувати будь-які задуми, тоді як при обговоренні вона матиме своєрідний вихід і вдоволення, завдяки чому їй стає легше йти вже второваною стежею». Важко знайти більш цинічне міркування. Гегель широко розчиняє двері своїм чуттям стосовно «суб'єктивної свободи» або, як він інколи пишномовно називає це чуття, «принципу сучасного світу».
Підсумовуючи сказане, зазначимо, що Гегель цілковито погоджується з Платоном, критикуючи його лише за неспроможність підвести підлеглих до ілюзії «суб'єктивної свободи».
12.44. Дивно, що це огидне прислужництво виявилося аж надто успішливим і що навіть серйозні люди були введені в оману гегелівським діалектичним методом. Для прикладу можна пригадати, що навіть такий критичний і освічений поборник свободи і розуму як Ч. Воен став жертвою гегелівського лицемірства, повіривши в гегелівську «віру в свободу і прогрес, яка, за власним визнанням Гегеля, є суттю його переконань» (див. С. Е. Vaughan. Studies in the History of Political Philosophy, vol. II, 296; курсив мій). Слід визнати, однак, що Воен критикував гегелівську «надмірну схильність до встановленого порядку» (р. 178); він навіть говорив про Гегеля, що «ніхто не міг... бути більш готовим... переконати світ у тому, що найретроградніші і найпридатніші для пригнічення інститути» мають... бути визнані як незаперечно раціональні» (р. 295); проте він довіряв «самому Гегелю» такою мірою, що розглядав подібні твердження Гегеля, як прості «екстравагантності» (р. 295), як «недоліки, які легко вибачити» (р. 182). Окрім того, його сильному і цілком виправданому зауваженню про те, що Гегель «вбачає останнє слово політичної мудрості, наріжний камінь... історії у прусській конституції» (p. 182), не судилося бути опублікованому без протиотрути, яка відновлювала довіру читачів до Гегеля. Справа в тому, що видавець Военових посмертних «Studies», по суті, знищив силу военівських коментарів, додавши свою примітку з посиланням на уривок з праці Гегеля, який, на його думку, був саме тим, що на нього посилався Воен (при цьому він залишив поза увагою уривок з Гегеля, процитований у даному розділі в тексті між примітками 47, 48 та 49), «але, мабуть, цей уривок навряд чи підтверджує военівський коментар»,
12.45. Див. прим. 36 до даного розділу. Ця діалектична теорія відмічена у такому ранньому джерелі як «Фізика» (І, 5) Арістотеля.
12.46. Я щиро вдячний Е. Гомбріху, котрий дозволив мені скористатися основними думками його чудової критики мого викладу Гегеля. Із його листа до мене я почерпнув ці основні думки, які виклав у даному абзаці.
Щодо ідеї Гегеля про те, що «Абсолютний Дух маніфестує себе у світовій історії» — див. його «Філософію права», § 259L. Про ідентифікацію Гегелем «Абсолютного Духу» і «Світового Духу» — див. «Філософію права», § 339L. Стосовно його погляду про те, що досконалість — це мета
