Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
Відчуття тьми напрочуд міцно трималося протягом темних періодів історії. Наука і філософія цих періодів були охоплені відчуттям, що істину вже було досягнуто колись, але потім її втратили. Це відчуття виявлене у вірі в загублений секрет давнього філософського каменя і в давню мудрість астрології, так само як і у вірі в те, що вона, ідея, не може мати ніякої цінності, і що будь-яка ідея має спиратися на давній авторитет (авторитет Арістотеля або Біблії). Втім, люди, які відчували, що потаємний ключ до мудрості був загублений ще в давнину, були правими, адже цей ключ є вірою в розум і свободу, вільним змаганням думки, яка не може існувати без свободи думки.
(2) Друга інтерпретація збігається з тим, як Тойнбі трактує грецький та сучасний раціоналізм (з часів Ренесансу), а саме — як відхилення від істинного шляху віри. «З погляду сучасного письменника,— зазначає Тойнбі (A Study of History, vol. V, p. 6 та наст., note; курсив мій),— загальний елемент раціоналізму, помітний в еллінській та західній цивілізації, не настільки очевидний, аби виокремити обидва ці суспільства з усіх інших суспільств... Якщо ми вважатимемо християнський елемент нашої західної цивілізації визначальним і сутнісним, то наше повернення до еллінізму можна зрозуміти не як реалізацію можливостей західного християнства, а як відхилення від власного шляху західного розвитку — фактично, як хибний крок, який нині ще можливо (хоча, може, і неможливо) виправити».
Усупереч Тойнбі, я жодної хвилини не сумніваюся, що виправити цей крок і знову повернутися в клітку — до гніту, забобонів та епідемій середньовіччя — цілком можливо. Проте я певен, що краще цього не робити. На моє глибоке переконання, ми самі, вільно приймаючи рішення, маємо вирішити, що нам слід робити, і не звертатися при цьому по допомогу до історицистського есенціалізму, або ж Тойнбі (див. також прим. 40 (2) до даного розділу), який пропонує нам приймати рішення, засновуючись на визначенні «сутнісної характеристики західної цивілізації».
(Цитовані уривки з Тойнбі — це частина його відповіді на лист доктора Б. Бівена, а лист Бівена — перший із двох, що їх цитує Тойнбі,— як на мене, цілком очевидно викладає те, що я називаю раціоналістичною інтерпретацією.)
11.62. Див. Н. Zinsser. Rats, Lice and History, 1937, pp. 80 та 83: курсив мій.
Стосовно мого зауваження в тексті наприкінці даного розділу про те, що наука і мораль Демокріта живе з нами і нині, можна нагадати, що безпосередні історичні зв'язки ведуть від Демокріта і Епікура через Лукреція не лише до Гассенді, а й, безперечно, до Локка, «атоми і порожнеча» — надто характерний вислів, використання якого завжди вказує на те, що ми маємо справу з цією традицією. Природна філософія «атомів і порожнечі», як правило, виступає у поєднанні з моральною філософією альтруїстичного гедонізму та утилітаризму. Щодо гедонізму та утилітаризму, я вважаю, що їм необхідно змінити свій традиційний принцип — «максимізуй задоволення!» на принцип, який, на мою думку, більш узгоджується з оригінальними поглядами Демокріта й Епікура, принцип скромніший і актуальніший, а саме — «мінімізуй страждання!» Я певен (див. розділи 9, 24 та 25), що намагання максимізувати задоволення чи щастя людей — справа не лише марна, а й небезпечна, адже такі намагання завжди призводять до тоталітаризму. Проте доводиться сумніватися в тому, що більшість послідовників Демокріта (аж до Бертрана Рассела, котрий також цікавився атомами, геометрією і гедонізмом) погодиться із запропонованим переформулюванням сповідуваного ними принципу, надто ж, якщо сприймати його саме у нашому розумінні, а не як етичний критерій.
Прим. до розд. 12
Загальна примітка до цього розділу. Скрізь, де можливо, я посилаюся в цих примітках на Selections, тобто на Hegel. Selections, видання Дж. Ловенберга, 1929 р. (Із «The Modern Student's Library of Philosophy».) Ці чудові і легкодоступні вибірки містять багато найхарактерніших фрагментів з Гегеля, так що в багатьох випадках було можливо вибирати цитати саме з них. Цитати із «Selections» будуть, одначе, супроводжуватися посиланнями на видання оригінальних текстів. Скрізь, де можливо, я посилався на «W. W», тобто на Hegel's Saemtlkhe Werke. Hrsg. von H. Glockner, Stuttgart, 1927.
Важливий варіант «Енциклопедії філософських наук», що не ввійшов до «W. W.», цитується як «Епсус1. 1870», тобто G. W. F. Hegel. Encyclopеdie, heraosgegeben von K. Rosenkranz, Berlin, 1870.
Фрагменти з «Філософії права» цитуються за номерами параграфів, а літера L вказує, що фрагмент узято з лекційних нотаток, доданих Ганзом до його видання 1833 року. Я не завжди погоджуюся з формулюваннями перекладачів.
12.1. Із вступної дисертації Гегеля «Про орбіти планет», 1801. (Мала планета Церез була відкрита 1 січня 1801 року.)
12.2. Демокріт, фрагм. 118 (D2); nop. текст до прим. 29 до розділу 10.
12.3. A. Schopenhauer. Grundprobleme (4th ed„ 1890, p. 147); див. прим. 53 до розд. 11.
12.4. Вся «Філософія природи» сповнена таких дефініцій. Г. Стаффорд Гатфілд, приміром, перекладає (nop. його переклад з перекладом Бавінка «Анатомія сучасної науки», с. 30) гегелівське визначення теплоти: «Теплота є самоповернення матерії до своєї безформності, своєї текучості, тріумфу своєї абстрактної однорідності над специфічними ознаками, своєї абстрактної, чистої, яка існує в собі, тривалості як заперечення заперечення, покладеної тут як активність». Таке саме, скажімо, і гегелівське визначення електрики.
Щодо наступної цитати див. Hegel's Briefe. Bd. I, S. 373, цитується за Wallace. The Logic of Hegel (перекл., c. XIV і далі; курсив мій).
12.5. Див. R. Falkenberg. History of Modem Philosophy. 6 th German ed.. 1908, S. 612 (пop. англійський переклад Армстронга, 1895, c. 632).
12.6. Я маю на увазі різноманітні філософії «еволюції», «прогресу» чи «емерджентності», такі як теорії А. Бергсона, С. Александера, фельдмаршала Сметса і А. Н. Уайтхеда.
12.7. Цей фрагмент наведено і проаналізовано в примітці 43(2) до цього
