Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
11.51. У своєму «Трактаті» Вітгенштайн стверджував (див. прим 46 до даного розділу, де наведені важливі цитати з цієї праці), що філософія не може висувати висловлювання і що всі філософські висловлювання фактично є безглуздими псевдовисловлюваннями. З цими твердженнями тісно пов'язана його концепція, згідно з якою істинною задачею філософії є прояснення висловлювань, а не формулювання їх: «Мета філософії — логічне прояснення думок. Філософія — це не теорія, а діяльність. Філософська праця складається, по суті, з роз'яснень» (Tractatus Logico-Philosophicus, p. 77).
Постає питання: чи узгоджується цей погляд із фундаментальною метою Вітгенштайна — зруйнуванням метафізики за допомогою розвінчання її як безглуздої нісенітниці. У моїй праці. «The Logic of Scientific Discovery» (див., зокрема, pp. 331 та наст.), я намагався довести, що метод Вітгенштайна приводить до чисто словесного вирішення проблеми, і незважаючи на його поверхневий радикалізм, цей метод повинен сприяти не руйнації, елімінації чи проведенню чіткої демаркації між метафізикою і наукою, а проникненню метафізики в галузь науки і змішанню її з наукою. Причини цього досить прості.
(1) Розглянемо будь-яке із щойно процитованих висловлювань Вітгенштайна, скажімо — «Філософія — це не теорія, а діяльність». Звичайно, воно не належить до висловлювань, що складають «природничі науки в цілому» (або сукупність усіх природничих наук). Відтак, згідно з Вітгенштайиом (див. прим. 46 до даного розділу), воно не може належати до «сукупності всіх істинних висловлювань». З іншого боку, воно не є і хибним висловлюванням (адже в такому разі заперечення його було б істинним і належало б до природознавства). Отож, ми доходимо висновку, що повинні існувати «позбавлені значення», «нісенітні» або «неосмислені» висловлювання і що саме такими є переважна більшість висловлювань Вітгенштайна. Такі висновки із своєї доктрини визнає і сам Вітгенштайн, зазначаючи (op. cit., р, 189): «Мої висловлювання можна пояснити так: ті, хто мене зрозуміли, зрештою усвідомлять їх безглуздість...» Такий результат є надто важливим. Він означає, що вся особиста філософія Віїтенштайна позбавлена сенсу і мав бути визнана саме як така. «З іншого боку,— зазначає Вітгенштайн у передмові до своєї праці,— істинність викладених тут думок видається мені неспростовною і остаточною. Тому я вважаю, що, по суті, порушені проблеми остаточно розв'язано». Все це свідчить про те, що ми можемо неспростовно і остаточно викладати істинні думки за допомогою висловлювань, які визнані безглуздими, і ми можемо вирішувати проблеми «остаточно» за допомогою нісенітниць. (Див. також прим. 8 (2б) до розділу 24.)
Розглянемо, що це означає насправді. Це означає, що всі метафізичні нісенітниці, з якими століттями боролися Бекон, Юм, Кант і Рассел, можуть знову зручно вмоститися і навіть чесно погоджуватися, що вони є просто нісенітницями. (Так само поводиться і Гайдегтер,— див. прим. 87 до розд. 12.) Нині ми маємо справу з новим видом нісенітниць — нісенітницею, що висловлює думки, істинність яких неспростовна і остаточна, інакше: з нісенітницею глибокодумною.
Я не заперечую того, що думки Вітгенштайна неспростовні і остаточні. Адже, дійсно, яким чином їх можна спростувати? Зрозуміло, що все сказане всупереч їм мусить належати до філософії, а отже, бути нісенітницею. А відтак, може бути відкинутим. Таким чином, ми зустрічаємося тут із тим самим типом позиції, який я схарактеризував в іншому місці стосовно Гегеля (див. прим. 33 до розділу 12) як незворушний догматизм. «Варто лише обмежити поняття «сенсу» чи «значення» досить вузькими рамками,— писав я у своїй праці «Logik der Forschung» (в англійському перекладі — «The Logic of Scientific Discovery»: див. p. 51) на c. 21,— як на будь-яке важке запитання можна буде відповісти, що ви не можете віднайти в цьому хоч якогось «сенсу» чи «значення». Визнаючи за проблемами природничих наук статус таких, що винятково «наділені значенням», ми тим самим позбавляємо сенсу і будь-які дебати з приводу поняття «значення». Зведена свого часу на престол, догма значення назавжди лишається поза критикою. Вона — "неспростовна і остаточна"».
(2) Однак теорія Вітгенштайна не тільки запрошує будь-яку метафізичну нісенітницю стати в позу глибокодумності, вона також затьмарює те, що я назвав (op. cit., p. 7) проблемою демаркації. Це обумовлено наївними поглядами Вітгенштайна про те, що існує щось «сутнісне» або наукове «за природою» і щось «сутнісне» або «за природою» метафізичне, і що наше завдання полягає в тому, аби зрозуміти «природу» демаркації між цими обома. «Позитивісти,— дозволю собі знову процитувати свою працю (op. cit., p. 8),— інтерпретують проблему демаркації натуралістично. Замість того, щоб вважати своєю задачею інтерпретацію цього питання з практичного боку, вони дошукуються різниці, що існує, так би мовити, «в самій природі речей», між природничими науками і метафізикою». Проте зрозуміло, що завданням філософії і методології має бути лише виявлення і проведення необхідної демаркаційної лінії між наукою та метафізикою. Навряд чи це можна зробити, характеризуючи метафізику як «нісенітницю» або як таку, що «позбавлена значення». Адже, по-перше, ці терміни — більше годяться для того, аби дати вихід чиємусь персональному обуренню з приводу метафізиків і метафізичних систем, ніж для детальної характеристики демаркаційної лінії. По-друге, у цьому випадку проблема лише переводиться на іншу, бо тепер ми знову можемо запитати: «Що означає «значущий» і «позбавлений значення»?» Якщо «значущий» є лише еквівалентом до слова «науковий», а «позбавлений значення» — слова «ненауковий». то ми ні на крок не просунулися вперед. Виходячи з цих міркувань, я запропонував (op. сіt, 8 та наст., 21 та наст., 227) вилучити такі емоційні терміни як «значення», «значущий», «позбавлений значення» та ін. з методологічних дискусій. (Я
