Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
Слід зазначити ще й інше. Як ми переконалися, Маркс вірив, що безробіття, по суті, було приналежністю капіталістичного механізму, функція якого полягала в утриманні низької заробітної платні й сприянні експлуатації найманих робітників, адже зубожіння стосується і тих, хто має роботу. В цьому і полягає головний пункт усієї схеми. Бо навіть якщо ми припустимо, що ця думка була справедливою для часів Маркса, то як пророцтво вона була цілковито спростована пізнішим досвідом. З часів Маркса життєвий рівень працюючих робітників зріс повсюдно, а (як підкреслював Паркес31 у своїй критиці Маркса) реальна заробітна платня працюючих робітників навіть має тенденцію до підвищення за часів депресії (так було, наприклад, під час останньої великої депресії) завдяки тому, що ціни знижувалися швидше від заробітної платні. Це — блискуче спростування теорії Маркса, передовсім тому, що доводить переважну роль підприємців, а не робітників, у витратах на страхування від безробіття, підприємців, які, отже, несли прямі збитки почерез безробіття, замість того, щоб побічно мати з нього прибутки, згідно з Марксовою схемою.
V
Жодна з обговорюваних досі марксистських теорій навіть не намагається висунути вагомі свідоцтва на користь того, що має вирішальне значення для першого кроку Марксового доказу, а саме — на користь того, що нагромадження капіталу утримує капіталіста під жорстким економічним тиском, який він, боячись власного розорення, перекладає на плечі робітників; відтак, капіталізм неможливо реформувати, його можна лише знищити. Спроба довести цю думку міститься в Марксовій теорії, в якій сформульовано закон тенденції норми прибутків до зниження.
Те, що Маркс називає нормою прибутку, відповідає рівневі зацікавленості капіталіста; це той відсоток усього вкладеного капіталу, що складає середньорічний розмір прибутку капіталіста. Маркс твердив, що ця норма має тенденцію до зниження завдяки швидкому зростанню капіталовкладень, адже вони мають накопичуватися набагато швидше, ніж прибутки можуть зростати.
Аргументи, за допомогою яких Маркс намагається це довести, досить-таки оригінальні. Як ми переконалися, капіталістична конкуренція змушує капіталістів до таких капіталовкладень, які підвищують продуктивність праці. Маркс погоджувався навіть із тим, що, підвищуючи таким чином продуктивність праці, капіталісти роблять велику послугу людству32: «Одна з цивілізаторських сторін капіталу полягає в тому, що він примушує до цієї додаткової праці таким способом і при таких умовах, які для розвитку продуктивних сил, суспільних відносин і для створення елементів вищої нової форми (hohere Neubildung] вигідніші, ніж при попередніх формах рабства, кріпосництва і т. д. ...Цей ступінь створює матеріальні засоби і зародок для відносин... [при яких] від продуктивності праці залежить, скільки споживної вартості виробляється протягом певного часу...» Однак ця послуга людству робиться капіталістами не лише всупереч їхнім бажанням. Дії, до яких їх змушує конкуренція, також суперечать їхнім власним інтересам, і на те існують свої причини.
Капітал будь-якого промисловця можна розділити на дві частини. Одна частина вкладена в землю, обладнання, сировину тощо, а інша використовується на заробітну платню. Першу частину Маркс називав «постійним капіталом», а другу — «змінним капіталом». Я вважаю таку термінологію не дуже вдалою, тому називатиму ці дві частини відповідно «нерухомим капіталом» і «капіталом, призначеним для заробітної платні». Згідно з Марксом, капіталіст може мати прибутки лише від експлуатації робітників, інакше кажучи, з капіталу, призначеного для заробітної платні. Нерухомий капітал є свого роду мертвим вантажем, який почерез конкуренцію капіталіст не тільки змушений нести, а й постійно збільшувати. Це збільшення, однак, не призводить до збільшення його прибутків. Такий бажаний для капіталіста ефект може дати лише збільшення капіталу, призначеного для заробітної платні. Однак загальна тенденція в напрямку підвищення продуктивності праці означає, що матеріальна частина капіталу підвищується відносно тієї його частини, що призначена для заробітної платні. Отже, увесь капітал також збільшується, але без відповідного збільшення прибутків, а це означає, що норма прибутку має знижуватися.
Ця аргументація досить часто викликала сумніви. Звичайно, суть цієї аргументації піддавалася критиці задовго до Маркса33. Незважаючи на цю критику, я переконаний, що в Марксовій аргументації є раціональне зерно, особливо, якщо розглядати її вкупі з його теорією економічного циклу. (Я ще повернуся до цього питання в наступному розділі.) Тут мені хотілося б з'ясувати питання про зв'язок цих аргументів з теорією зубожіння.
Маркс бачив цей зв'язок так: якщо норма прибутку має тенденцію до зниження, то капіталіст опиняється перед небезпекою розорення. Все, що він може зробити, то це «забрати від робітників», тобто посилити експлуатацію. Цього він може досягти, збільшивши робочий день, збільшивши темп праці, зменшивши заробітну платню, підвищивши вартість життя робітників (інфляція), експлуатуючи більше жінок і дітей. Внутрішні протиріччя капіталізму, що базуються на конфлікті між конкуренцією і ринком прибутку, розвиваються, відтак, до найвищої точки. По-перше: вони змушують капіталіста нагромаджувати капітал, розширювати виробництво, а отже, скорочувати норму прибутку. По-друге: вони змушують капіталіста посилювати експлуатацію до нестерпного рівня, а заразом, і класові протиріччя. Відтак, компроміс стає неможливим, протиріччя — невідворотними. І саме ці протиріччя й мають, зрештою, вирішити долю капіталізму.
У цьому полягає основний аргумент Маркса. Але чи переконливий він? Слід пам'ятати, що основою капіталістичної експлуатації є висока продуктивність праці. Капіталіст може привласнити додаткову працю лише
