Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
Ідея так званої трудової теорії вартості9, запозичена Марксом у своїх попередників (зокрема, він посилається на Адама Сміта і Давида Рікардо), є досить простою. Якщо вам потрібен тесля, то ви мусите заплатити йому за його затрачений час. Якщо ви запитаєте його, чому ця робота, яку він виконує, коштує дорожче від будь-якої іншої, він скаже вам, що вона вимагає більшої затрати праці. Крім його праці, ви мусите, звичайно, оплатити ще й деревину. Однак, зацікавившись цим питанням трохи більше, ви зрозумієте, що побічно ви платите і за працю, вкладену в зрощення лісу, вирубку, транспортування, обробку тощо. В такому розумінні прихована загальна теорія, за якою вартість роботи або товару, який ви купуєте, приблизно пропорційна кількості праці, вкладеної в неї, себто кількості робочого часу, необхідного для виробництва цього товару.
Я кажу «приблизно», бо реальні ціни коливаються. Однак за цими цінами завжди стоїть (чи, зрештою, так лише здається) щось стабільніше, якась середня ціна, на рівні якої коливаються10 реальні ціни,— так звана «мінова вартість» або просто «вартість» речі. За допомогою цієї загальної ідеї Маркс визначив вартість товару як середню кількість робочого часу, необхідного для його виробництва (або відтворення).
Інша ідея — теорія додаткової вартості — майже така сама проста. Вона також запозичена Марксом у своїх попередників. (За твердженням Енгельса11— можливо, помилковим, однак я дотримуватимусь його розуміння суті справи — основним джерелом для Маркса був Рікардо.) Теорія додаткової вартості — це спроба відповісти на запитання: «Як капіталіст одержує свої прибутки?», не виходячи за межі трудової теорії вартості. Якщо припустити, що вироблені на фабриці товари продаються на ринку за їхньою реальною вартістю, тобто відповідно до кількості робочого часу, необхідного для їх виробництва, то для капіталіста єдиним способом одержання прибутку буде сплачування робітникові менше, ніж коштує продукт його праці. Таким чином, платня, одержана робітниками,— це вартість нерівнозначна кількості робочого часу, затраченого ними на роботу. І, відповідно, можна поділити їхній робочий день на дві частини: час, затрачений робітником для виробництва вартості, еквівалентної його платні, і час, затрачений на виробництво вартості для капіталіста12. Так само можна поділити і всю вартість, вироблену робітником, на дві частини: вартість еквівалентну його платні, і решту — так звану додаткову вартість. Ця додаткова вартість привласнюється капіталістом і є єдиною основою його прибутку.
Поки що все дуже просто. Однак тут виникають теоретичні труднощі. В цілому, теорія вартості була введена Марксом для того, аби пояснити реальні ціни, за якими обмінюються всі товари. При цьому припускається, що капіталіст може одержати на ринку повну вартість свого продукту, тобто ціну, що відповідає загальній кількості робочого часу, затраченого на нього. Однак виявляється, що робітник не може одержати повної ціни товару, який він продає капіталістові на ринку праці. Виявляється, що його обдурено і пограбовано, в усякому разі, йому не платять відповідно до загального закону теорії вартості, за яким всі реальні ціни, хоча б у першому наближенні, визначаються вартістю товару. (Енгельс говорив, що цю проблему усвідомлювали представники економічної школи, яку Маркс називав «шкалою Рікардо»; він стверджував13, що неспроможність цих представників розв'язати дану проблему призвела до занепаду самої школи.) Розв'язання здавалося цілком очевидним. Капіталіст володіє монополією на засоби виробництва і цю свою надекономічну владу може використовувати для того, щоб змусити робітника укласти угоду, що порушує закон вартості. Однак таке розв'язання проблеми (яке я вважаю цілком можливим) остаточно знищує трудову теорію вартості, адже тепер виявляється, що деякі ціни, а саме — платня, не відповідають їхній вартості навіть у першому наближенні. А це уможливлює таку саму ситуацію, з тих самих причин, і для інших цін.
Такою була ситуація, коли на сцені з'явився Маркс, аби порятувати трудову теорію вартості від краху. За допомогою іншої, простої, але блискучої, ідеї він успішно продемонстрував, що теорія додаткової вартості не тільки сумісна з теорією трудової вартості, а й може бути прямо виведена з неї. Для того, щоб вивести її, варто лише запитати себе: який саме товар робітник продає капіталістові? Відповідь Маркса така: не тільки свій робочий час, а й усю свою робочу силу. Те, що капіталіст купує або наймає на ринку праці, є робочою силою робітника. Припустімо, задля експерименту, що цей товар продається за реальною вартістю. Якою ж є ця вартість? За визначенням вартості, вартість робочої сили — це середня кількість робочого часу, необхідного для її виробництва чи відтворення. Однак зрозуміло, що це — не щось інше, як час, необхідний для виробництва засобів існування робітника (та його родини).
Отож, Маркс приходить до таких висновків: фактична вартість усієї робочої сили робітника дорівнює робочому часові, необхідному для виробництва засобів існування цього робітника. За такою ціною робоча сила продається капіталістові. Якщо робітник може працювати більше часу, то його надлишкова праця належить покупцеві або наймителю його робочої сили. Що вище продуктивність праці, тобто чим більше може виробити робітник за одну годину, то менше часу необхідно буде для виробництва його засобів існування і більше часу лишатиметься для його експлуатації. Це свідчить про те, що основою капіталістичної експлуатації є висока продуктивність праці. Якби робітник міг виробити за день не більше від того, що він на день потребує, то експлуатація була б неможливою без порушення закону вартості. Вона була б можливою лише засобами обману, злодійства чи пограбування. Однак з удосконаленням техніки продуктивність праці зросла настільки, що одна людина може виробити набагато більше від своїх потреб, і тому капіталістична експлуатація стає можливою. Вона можлива навіть і в тому «ідеальному» капіталістичному суспільстві, де кожен товар, включаючи і робочу силу, купується і продається за його фактичною вартістю. У такому суспільстві несправедливість експлуатації полягає не в тому, що робітник не одержує «справедливої ціни» за свою робочу силу, а в тому, що він настільки бідний, що змушений продавати свою робочу силу, тоді як капіталіст достатньо багатий для того, аби купити робочу силу у великій кількості і мати з цього прибуток.
Розробляючи14 теорію додаткової вартості, Маркс на деякий час порятував теорію вартості від краху. Незважаючи на те, що я вважаю всю «проблему вартості» (у розумінні «об'єктивної» фактичної вартості, довколо якої
