Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
Я не можу вдаватися тут до детального перерахування справді дивовижної кількості інших додатків, зроблених Марксом до його теорії вартості. У цьому немає необхідності хоча б тому, що сама моя критика цієї теорії покаже, яким чином її можна вилучити з усіх цих досліджень. Отож, продовжимо наш критичний аналіз. Трьома основними його моментами є: (а) те, що Марксової теорії вартості недостатньо для пояснення експлуатації; (б) те, що для такого пояснення достатньо додаткових припущень, і теорія вартості при цьому є зайвою; (в) те, що Марксова теорія вартості — це теорія есенціалістська або метафізична.
(а) Фундаментальним законом теорії вартості є закон про те, що ціни практично на всі товари, включаючи і заробітну платню, визначаються їхньою вартістю або, радше, що вони, хоча б у першому наближенні, пропорційні часові, необхідному для їх виробництва. Відтак, цей, як я називаю його, «закон вартості» піднімає нову проблему. Чому так виходить? Очевидно, що ні покупець, ні продавець товару не можуть з першого погляду визначити, скільки часу необхідно для його виробництва. Але навіть якби вони й могли це зробити, це однаково не пояснювало б закон вартості, адже зрозуміло, що покупець хоче купити якомога дешевше, а продавець призначити ціну якомога більшу. Ймовірно, що в цьому має полягати одне з основних припущень будь-якої теорії ринкових цін. Для того, щоб пояснити закон вартості, слід насамперед показати, чому покупець не може купувати товар за ціною вищою від його «вартості», а продавець продавати товар за ціною нижчою від неї. Ця проблема виглядала більш-менш ясною для тих, хто вірив у трудову теорію вартості. Їх відповідь була такою: для першого наближення і з метою спрощення припустімо існування абсолютно вільної конкуренції і з цією ж метою розглядатимемо лише ті товари, які можна виробити практично в необмеженій кількості (якщо це можливо). Тепер припустімо, що ціна цих товарів вища за їхню вартість. Це означатиме, що в цій окремій галузі виробництва можна одержати додаткові прибутки. Відтак, у випуску цих товарів будуть зацікавлені різні виробники і конкуренція призведе до пониження ціни на цей товар. Протилежний процес призведе до підвищення ціни на товар, що продається нижче від його вартості. Таким чином, ціни коливатимуться з тенденцією наближення до вартості товару. Інакше: за вільної конкуренції закон вартості діє16 через механізм пропозиції і попиту.
Такі міркування можна легко знайти у Маркса, наприклад, у третьому томі «Капіталу»17, де він намагається пояснити, чому в різних галузях промисловості всі прибутки приблизно рівні і мають тенденцію до певного середнього рівня. Ці міркування використано і в першому томі, зокрема для того, щоб показати, чому заробітна платня лишається низькою, приблизно на рівні забезпечення лише засобів до існування або (що означає те саме) майже на рівні бідності. Зрозуміло, що, одержуючи заробітну платню нижче цього рівня, робітники будуть дійсно голодувати, і пропонування робочої сили на ринку праці припиниться. Але доти, доки люди живуть, вони відтворюють себе; і Маркс намагався показати в деталях (як ми побачимо в підрозділі IV), чому механізм капіталістичного нагромадження мусить створювати надлишок населення — промислову резервну армію. Отож, поки заробітна платня трохи вища від рівня голодного існування, на ринку праці буде не лише достатнє, а й надлишкове пропонування робочої сили, і саме воно, згідно з Марксом, перешкоджає зростанню заробітної платні18. «Промислова резервна армія... чинить тиск на активну робітничу армію... Отже, відносне перенаселення є той фон, на якому рухається закон попиту і пропозиції праці. Воно втискує чинність цього закону в межі, абсолютно відповідні жадобі експлуатації і прагненню до панування, що властиві капіталові».
(б) Отже, з цього уривка очевидно, що Маркс усвідомлював необхідність обгрунтування закону вартості за допомогою більш конкретної теорії — такої, яка в будь-якому конкретному випадку демонструвала б, як закони попиту і пропозиції призводять, скажімо, до заробітної платні на голодному рівні. Проте якщо для пояснення цього явища цілком достатньо законів пропозиції і попиту, то теорія трудової вартості, якою б надійною вона не видавалася на перший погляд (а я вважаю, що вона і не є такою), взагалі не потрібна. Більше того, Маркс розумів, що закони пропозиції і попиту необхідні для пояснення випадків, коли вільна конкуренція відсутня і, отже, його закон вартості взагалі не діє, скажімо, коли монополія використовується для того, аби тримати ціни постійно вищі від «вартості» товарів. Маркс вважав такі випадки винятками, що навряд чи можна назвати правильним. Але навіть якщо вони справді є виключеннями, приклад з монополіями все-таки показує те, що закони пропозиції і попиту не лише необхідні для підкріплення закону вартості, а також і те, що їх можна застосовувати і значно ширше.
З іншого боку, зрозуміло, що закони пропозиції і попиту — не тільки необхідні, а й достатні для пояснення всіх феноменів «експлуатації», розглянутих Марксом, зокрема — бідності робітників поряд із багатством наймителів. Для такого розуміння слід припустити (як це зробив Маркс), що існує вільний ринок праці і хронічна надлишкова пропозиція робочої сили. (Теорія Маркса про цю надлишкову пропозицію більш повно розглядатиметься нижче, у підрозділі IV.) Як показав Маркс, цілком зрозуміло, що за таких обставин робітники змушені будуть працювати тривалий час за низьку заробітну плату, інакше: дозволяти капіталістові «привласнити кращу частину плодів своєї праці». У такому тривіальному аргументі, який почасти належить самому Марксу, немає потреби навіть згадувати про «вартість».
Таким чином, теорія вартості виявляється цілком зайвою частиною Марксової теорії експлуатації, незалежно від її вірогідності. Але решта Марксової теорії експлуатації (крім теорії
