Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
Отже, згідно з Марксом, три терміни — конкуренція, нагромадження і зростання продуктивності праці — визначають основні тецденції капіталістичного виробництва. Це ті самі тенденції, які я мав на увазі, характеризуючи посилання першого кроку як «закони капіталістичної конкуренції і нагромадження». Натомість четвертий і п'ятий терміни — концентрація і централізація — визначають тенденцію, що формує одну частину висновку першого кроку Марксового доказу, адже йдеться про тенденцію постійного зростання багатства та його централізацію у руках все меншої кількості власників. А іншу частину висновку — закон зубожіння — можна одержати лише за допомогою складніших доказів, тому я насамперед спинюся на цій другій частині висновку.
Термін «зубожіння», як його вживає Маркс, може означати дві різні речі: його можна використати для характеристики поширення бідності, відмічаючи, що це поширення охоплює все більшу кількість людей; або для позначення зростання і умноження страждань цих людей. Очевидно, що Маркс був переконаний у тому, що бідність має тенденцію і до поширення, і до умноження. А це значно більше від того, що необхідно для обгрунтування його погляду, адже для пророчого доказу була б цілком достатньою (ба навіть більш ніж достатньою5) інтерпретація терміна «зубожіння» в широкому його розумінні, а саме: бідність має тенденцію до поширення; навіть у тому випадку, коли вона не примножується, немає ніяких підстав говорити про її зменшення.
Принагідно слід зазначити деякі надто важливі моменти. За Марксом, зубожіння суттєво пов'язане зі зростанням експлуатації найманих робітників, пов'язане не тільки чисельно, а й за рівнем інтенсивності. Крім того, мусимо згодитися, що воно пов'язане також зі зростанням кількості і страждань безробітних, яких Маркс називав6 (відносно) «надлишковим населенням» або «промисловою резервною армією». Проте функція безробітних у цьому процесі полягає в тому, щоб чинити тиск на працюючих робітників, тим самим допомагаючи капіталістам одержувати прибуток від працюючих робітників, експлуатувати їх. Маркс пише7, що промислова резервна армія «так само абсолютно належить йому [капіталові], як коли б він виростив її за свій власний рахунок. Вона постачає для його змінних потреб самозростання постійно готовий, доступний для експлуатації людський матеріал». «Промислова резервна армія... в періоди застою і середнього пожвавлення чинить тиск на активну робітничу армію і вгамовує її вимоги в період надвиробництва і пароксизмів». Згідно з Марксом, зубожіння — це, по суті, посилення експлуатації робочої сили, а що робоча сила безробітних не експлуатується, то вони виступають у цьому процесі безплатними помічниками капіталістів в експлуатації працюючих робітників. Це важливий момент, бо пізніше марксисти часто посилалися на безробіття як на один із емпіричних фактів, який підтверджує пророцтво про те, що бідність має тенденцію до зростання. Однак такі посилання можуть підтвердити Марксову теорію лише в тому разі, якщо безробіття супроводжується посиленням експлуатації працюючих робітників, себто тривалим робочим днем і низькою реальною платнею.
Цього, мабуть, цілком достатньо для пояснення терміна «зубожіння», однак слід спинитися ще й на поясненні закону зубожіння, відкритому Марксом, за його словами. Я маю на увазі доктрину Маркса, на якій тримається весь його пророчий доказ, доктрину, згідно з якою капіталізм неспроможний зменшити бідність робітників, бо сам механізм капіталістичного нагромадження чинить тиск на капіталіста, змушує його перекладати цей тиск на робітників, аби самому не бути розчавленим. Через те капіталіст не може йти на компроміс і задовольняти якусь важливу вимогу робітників, навіть якби сам того забажав. Ось чому «капіталізм не можна реформувати, а можна лише знищити»8. Зрозуміло, що цей закон є вирішальним висновком першого кроку Марксового доказу. Інший висновок — закон зростання багатства — був би очевидний, якби частина зростаючого багатства потрапляла до рук робітників. Маркс вважав, що це неможливо, і саме ця його думка стане основним об'єктом нашого критичного аналізу. Однак перед тим, як піддавати критиці Марксові докази з цього приводу, я стисло прокоментую першу частину висновку — теорію зростання багатства.
Розглянута Марксом тенденція до нагромадження і концентрації багатства навряд чи викличе сумніви. Його теорія зростання продуктивності праці, в основних своїх рисах, є також незаперечною. Збільшення промислового підприємства, хоча воно й не завжди позитивно впливає на продуктивність праці, може бути корисним у розумінні вдосконалення і накопичення обладнання. Однак стосовно тенденції до централізації капіталу в руках все меншої кількості власників справа виглядає не такою простою. Ця тенденція, безперечно, існує, і можна з певністю говорити про те, що за необмеженої капіталістичної системи ця тенденція не має майже ніякої протидії. Проти цієї частини Марксового аналізу, в якій охарактеризовано необмежений капіталізм, мало що можна заперечити. Однак як пророцтво вона не витримує критики, адже на сьогодні відомо багато засобів приборкання цієї тенденції за допомогою законодавства. Проти централізації капіталу найефективніше застосовувати податок на прибутки та спадок, і це вже робилося. Можна застосовувати, щоправда з меншим ефектом, і антимонопольне законодавство. Отож, щоб оцінити спроможність пророчого доказу Маркса, слід розглянути можливості широкого вдосконалення в цьому напрямку. Як і в попередніх розділах, я вважаю за необхідне наголосити на тому, що доказ, на якому базується Марксове пророцтво про централізацію капіталу або зменшення числа капіталістів,— непереконливий.
Пояснивши таким чином основні посилання і висновки першого кроку і спростувавши перший висновок, ми можемо тепер цілковито зосередитися на походженні іншого висновку Маркса — пророчого закону зубожіння. В його _ спробах обгрунтувати це пророцтво можна виділити три різні напрямки. Про них ітиметься в наступних чотирьох підрозділах цього розділу: підрозділ II — теорія вартості; підрозділ III — вплив чисельності надлишкового населення на рівень заробітної платні; підрозділ IV — економічний цикл; підрозділ V — наслідки зниження норми прибутків.
II
Теорія вартості Маркса, яку марксисти і антимарксисти вважають наріжним каменем його віровчення, на мій погляд, не відіграє в ньому важливої ролі. Єдиною причиною того, чому я маю спинитися на цій теорії, замість того, аби перейти до наступної частини мого аналізу, є загальне визнання її важливості, і я не можу обстоювати протилежну думку, не обговоривши самої теорії. Проте я хочу, щоб для всіх було зрозуміло: стверджуючи, що теорія вартості є зайвою частиною марксизму, я радше захищаю Маркса, ніж критикую його. Навряд чи можна сумніватися у правоті численних критиків, які показали, що по своїй суті теорія вартості є дуже слабкою.
