Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.

висновку, що принаймні в Англії «неминуча соціальна революція може бути здійснена цілком мирними і легальними засобами». Звичайно, при цьому він ніколи не забував додати, що навряд чи можна чекати, щоб пануючі класи Англії підкорились цій мирній і легальній революції без «бунту на захист рабства». Це повідомлення узгоджується з листом18, у якому Маркс написав лише за три роки перед смертю: «Моя... партія вважає англійську революцію не необхідною, а — відповідно до історичних прецедентів — можливою». Слід відзначити, що принаймні в першому з цих тверджень ясно виражено теорію «поміркованого крила», а саме, що в разі непідкорення правлячого класу насильство буде неминучим.

Ця поміркована теорія, мені здається, руйнує весь пророчий доказ19. Вона має на увазі можливість компромісу, поступової реформи капіталізму, а отже, зменшення класового антагонізму. А єдиним підмурком пророчого доказу є твердження саме про зростання класового антагонізму. За логікою не обов'язково, щоб поступова реформа, досягнута за допомогою компромісу, вела до цілковитого знищення капіталістичної системи, щоб робітники, які переконалися з досвіду, що можуть поліпшити свою долю шляхом поступової реформи, не віддали переваги цьому способу, хай навіть він і не принесе «цілковитої перемоги», тобто підкорення правлячого класу, щоб вони не пішли на компроміс із буржуазією, залишивши в її руках засоби виробництва, замість ризикувати всіма вигодами, висуваючи вимоги, здатні призвести до сутичок із застосуванням насильства. Лише в тому випадку, якщо ми пристанемо на думку, що «пролетарям нічого втрачати... крім своїх кайданів»20, що закон зростання злигоднів вірний чи що принаймні досягти якихось поліпшень неможливо, лише тоді ми можемо пророкувати, що робітники будуть змушені зробити спробу повалити всю систему. Еволюційне витлумачення «соціальної революції», таким чином, руйнує весь марксистський доказ, від першого його кроку до останнього. Тільки й залишається від марксизму що його історицистський підхід. А коли намагатися все-таки зробити історичне пророцтво, то воно мусить спиратися на цілковито новий доказ.

Якщо ми спробуємо вибудувати такий видозмінений доказ, відповідно до пізніх поглядів Маркса і поглядів поміркованого крила марксизму, зберігаючи якомога більше від первинної теорії, то отримаємо доказ, який спиратиметься цілковито на твердження про те, що робітничий клас представляє нині чи одного дня представлятиме більшість населення. Такий доказ міг би мати такий вигляд. Капіталізм буде трансформовано шляхом «соціальної революції», під якою ми тепер розуміємо лише розвиток класової боротьби між капіталістами та робітниками. Ця революція може відбутися поступовими й демократичними методами або ж насильственим шляхом, а може бути і поступовою, і насильницькою на різних стадіях свого розвитку. Все залежатиме від опору буржуазії. Але так чи так, і, зокрема, якщо революція розвиватиметься мирним шляхом, вона повинна завершитися «перетворенням пролетаріату в пануючий клас»21; як сказано в «Маніфесті Комуністичної партії», робітники мусять «завоювати демократію», тому що «Пролетарський рух є самостійний рух величезної більшості в інтересах величезної більшості».

Важливо зрозуміти, що навіть у такій помірковані і видозміненій формі передвіщення залишається неспроможним. Пояснення цьому таке. Якщо береться на віру можливість поступової реформи, виникає необхідність відкинути теорію про зростання злигоднів, але при цьому зникає будь-яка форма виправдання для твердження про те, що промислові робітники мусять одного дня створити «величезну більшість». Я не хочу натякати, що таке твердження насправді випливає з марксистської теорії про зростання злигоднів, оскільки ця теорія ніколи не звертала належної уваги на фермерів та селян. Але якщо закон про зростання бідності, що припускає приведення середнього класу до рівня пролетаріату, виявляється неспроможним, то слід бути готовим визнати, що дуже значний середній клас продовжуватиме існувати (або що з'явиться новий середній клас) і що він зможе об'єднатися з іншими непролетарськими класами проти домагань влади з боку робітників. І ніхто напевно не скаже, чим може скінчитися ця суперечка. Звичайно, статистика більше не показує тенденцію зростання кількості промислових робітників по відношенню до інших класів населення. Простежується, швидше, протилежна тенденція, незважаючи на те, що нагромадження засобів виробництва триває. Тільки один цей факт спростовує вірність модифікованого пророчого доказу. Від нього лишається тільки важливе спостереження (яке, однак, не відповідає претензійним стандартам історицистського пророцтва), що соціальні реформи проводяться переважно22 під тиском пригноблених, або (якщо цьому термінові віддається перевага) під тиском класової боротьби, тобто, що звільнення пригноблених значною мірою є справою самих пригноблених23.

IV

Пророчий доказ, в усіх його інтерпретаціях, як радикальній, так і поміркованій — неспроможний і непоправний. Але для кращого розуміння ситуації недостатньо спростувати модифіковане пророцтво, необхідно також розглянути двозначне ставлення до проблеми насильства, що його можна спостерігати як у радикальній, так і в поміркованій марксистських партіях. Я вважаю, що це ставлення значно впливає на питання про те, чи буде виграна «битва за демократію» — адже де б не вигравало на загальних виборах чи було близьке до перемоги помірковане марксистське крило, одна з причин цього полягала, схоже, в тому, що представники цього крила привабили до себе великі групи середнього класу. Це було обумовлено їхньою гуманістичною позицією за свободу проти гноблення. Але систематична невизначеність їхнього ставлення до насильства не лише сприяє нейтралізації їхньої привабливості, а й безпосередньо підтримує інтереси атидемократів, антигуманістів і фашистів.

У марксистській доктрині є дві тісно пов'язані неясності, й обидві важливі з цього погляду. Перша — це невизначене ставлення до насильства, що спирається на історицистський підхід. Друга — невизначений спосіб, у який марксисти кажуть про «завоювання пролетаріатом політичної влади», як зазначено в «Маніфесті Комуністичної партії»24. Що мається на увазі? Це може означати, і часом саме так витлумачується, що партія робітників, як і будь-яка демократична партія, переслідує невинну і очевидну мету здобути більшість на виборах і сформувати уряд. Однак це може означати, і часто саме на це натякають марксисти, що партія, яка здобула владу, намагається укріпитися в цьому становищі, тобто, що вона використовуватиме більшість голосів з метою перешкодити іншим партіям повернути владу навіть демократичними засобами. Різниця між цими двома тлумаченнями дуже важлива. Якщо партія, яка перебуває у певний час у меншості, планує придушити іншу партію чи шляхом насильства, чи за допомогою більшості голосів, то вона визнає імпліцитно право партії, що нині має більшість голосів, зробити те саме. Вона втрачає будь-яке моральне право скаржитись на гноблення, і це, звичайно, грає на руку тим групам усередині правлячої партії, що прагнуть придушити опозицію за допомогою сили.

Я можу коротко назвати ці дві невизначеності двозначністю щодо насильства і двозначністю щодо