Метаморфози - Публій Овідій Назон
255 Ніжку стола, вклав Пелат, — і той голову звісив на груди.
256 Поки випльовував зуби, запінений, з темною кров'ю,—
257 Ще раз ударив його і спровадив до тіней підземних.
258 Той, хто був поруч, Гріней, на вівтар, що димівся, зирнувши
259 Оком жахним, прохрипів: «Чи не можна б і ним скористатись?»
260 Мовивши те, громіздкий, що вогнем розбуявся, жертовник
261 Велет підняв і метнув на лапітів, що валом валили.
262 Двох придавив: Бротеада й сусіда його — Оріона.
263 Сином Мікали був Оріон; ворожбою ця жінка
264 З неба — кажуть — могла навіть місяць на землю стягати.
265 «Даром не пройде тобі це зухвальство — була б тільки зброя!» —
266 Мовив Ексадій, і тут йому якось потрапили в руки
267 Оленя роги — жертовна окраса високої сосни.
268 Ними й штрикнув він, що сили було, в перенісся Грінею —
269 Той без очей залишивсь: то по рогах вони розтеклися,
270 То по густій бороді, зашкарублій од темної крові.
271 Із вівтаря головешку сливову, пойняту жаром,
272 Рет ухопив і лапіту Хараксу, крутнувшись направо,
273 Нею вгатив по чолі, де нависла чуприна рудава.
274 Стало горіти волосся шорстке; запікаючись в рані,
275 Кров почала страхітливо сичати, мов кусень заліза,
276 Розчервонілий в огні, якщо довгими щипцями з жару
277 Вийме його ремісник і занурить у воду; залізо
278 Люто шипить і свистить, пожираючи, спрагле, вологу.
279 Той тільки чубом зметнув розкуйовдженим, пробував збити
280 Полум'я; далі, поріг кам'яний від землі відірвавши,
281 Цілого воза вантаж, — на плече його взяв, та жбурнути
282 Так і не зміг: був занадто важкий, і тією плитою
283 Друга свого привалив, що стояв побіч нього, — Комета.
284 Рет, посміхнувшись, на те: «Залишається лиш побажати,
285 Щоб і всі інші з-між вас ось такими були силачами!»
286 З тим почав знову вдаряти напівобгорілим поліном
287 По голові раз у раз, поки швів черепного склепіння
288 Не проломив, поки з мозком рідким не змішалися кості.
289 З ним покінчивши, напав на Евагра, Коріта, Дріанта.
290 Щойно поліг наймолодший, Коріт, чиї щоки взялися
291 Першим пушком, — «Чи не сором тобі, перемігши хлопчину,
292 Ще й похвалятись?» — озвався Евагр. Але Рет йому й слова
293 Мовити більше не дав: головешку, багряну від жару,
294 Поки ще той говорив, через рот увігнав аж у груди.
295 Далі й тебе він, кружляючи полум'ям над головою,
296 Наздоганяє, Дріанте лихий. Та не так ти загинув,—
297 Поки він біг, перемогам радіючи, ти йому палю
298 Вбив обгорілу туди, де з плечем сполучається шия.
299 Зойкнув од болю і, вирвавши палю із кістки твердої,
300 Кинувся Рет утікать, обливаючись власною кров'ю.
301 Слідом пустились Орней, і Лікаб, і поранений в праву
302 Руку Медон; Пісенор і Тавмант одночасно чкурнули.
303 Хто ж донедавна, змагаючись, будь-кого міг перегнати,—
304 Мермер ледь волочивсь, од важкої знеможений рани.
305 Фол, Меланей і Абант, кабанів усмиритель, — за ними;
306 Й той, хто намарно своїх одвертав од побоїща — віщий
307 Астіл; це він заспокоював Несса, що рани боявся:
308 «Ти не тікай! Для Гераклових стріл береже тебе Доля!»
309 Ні Евріном, ні Лікід, ні Арей, ні Імбрей від загину
310 Все ж не втекли. Їх усіх зупинила правиця Дріанта —
311 Спереду рану наніс. Так поранений спереду й ти був,
312 Хоч і навтіки пустивсь, показавши спину, Кренею:
313 Ти озирнувся — і меч тобі вбився між очі в те місце,
314 Де перенісся немов жолобком прилягає до лоба.
315 Посеред гаму та крику того, з головою пірнувши
316 В сон непробудно важкий, розімлілий Афід на кудлатій
317 Шкурі ведмедиці з Осей лежав. У затерплій правиці
318 Досі ще кухоль тримав із вином недопитим у ньому.
319 Здалеку вздрівши його, неспроможного стати до бою,
320 Пальці вкладаючи в ремінь на списі,— «Вино будеш пити
321 Стіксом розмішане», — мовив Форбант і метнув блискавично
322 Спис в юнака. Наконечником, гостро відточеним, ясен
323 Сонному шию пробив, бо й лежав, на нещастя, горілиць.
324 Так і не чув, коли смерть надійшла. Джерелом із гортані
325 Чорна прорвалася кров, полилася на ложе й у келих.
326 Бачив я те, як Петрей, заповзявшись, хотів було вирвать
327 Жолуденосного дуба з землі; та коли, обійнявши
328 Стовбур, щосили почав то сюди, то туди ним хитати,
329 Спис Пірітоя, пройшовши з розгону Петрею крізь ребра,
330 Груди могутливі прицвяхував до столітнього дуба.
331 Від Пірітоя хороброго впав тоді й Лік, — говорили,
332 Від Пірітоя — й Хромід. Але меншою для переможця
333 Честю ті двоє були, аніж велети Діктід і Гелоп.
334 Гелопа списом прошив; поєднав йому отвором скроні:
335 Спис йому в праве вухо ввійшов, а вийшов — у ліве.
336 Діктід, коли перелякано кинувсь од Іксіоніда,
337 На сідловині гірській похитнувшись, униз головою
338 В прірву стрімку полетів; тягарем свого тіла могутній
339 Ясен зламав — на розчахнутім дереві кишки повисли.
340 Месник підбіг, Афарей, і, каменю шмат одлупивши,
341 Вже замахнувся, та саме тоді його стовбуром
