Метаморфози - Публій Овідій Назон

602 То за братів одімсти, свої стріли скеруй на Ахілла!»

603 Мовив і сам, на Пеліда вказавши, що юрми троянців

604 Так і косив, повернув проти нього Парісову зброю

605 І власноручно стрілу спрямував непомильну, смертельну.

606 Що після Гектора смерті могло звеселити Пріама,—

607 Сталося! Ти, хто стількох переміг, переможений нині

608 Викрадачем боягузливим грецької жінки, Ахілле!

609 Знав би ти, що не боєць, а бабій тобі смерть заподіє,—

610 Від термодонтської, певно, волів би загинуть сокири!

611 Ось він, фрігійців гроза, охорона й окраса пеласгів,

612 Сам воївник Еакід, що не відав у битвах поразки,—

613 В полум'ї. Бог його зброїв і бог його спалював цей же.

614 Вже спопелився великий Ахілл, і зосталось од нього

615 Так небагато, що нічим наповнити й урни, та слава,

616 Слава — живе й переповнює світ неозорно великий!

617 Ось яка міра Пелідові личить! Її осягнувши,

618 Сам він співмірний собі, непідвладний глибинам Аїду.

619 Щит його зваду зчинив, та таку, що й не важко пізнати,

620 Хто його власником був. Щодо зброї — вирішує зброя.

621 Все ж ні Тідід, ні Ойлеїв Еант[46] не посміли ставати

622 До суперечки про щит; ні з Атрідів молодший, ні старший

623 Віком і чином — ніхто. Тільки велетень — син Теламона

624 З сином Лаерта узявсь нагороду славетну здобути.

625 Не захотів Танталід у цю справу невдячну встрявати,

626 Каже аргоським вождям, щоб вони серед табору сіли —

627 З себе на них переклав суперечки цієї розв'язку.

Книга тринадцята

1 Повагом сіли вожді. Простолюддя — вінцем доокола.

2 Першим піднявся Еант — щита семишкірого власник.

3 І, через силу тамуючи гнів, на берег сігейський

4 Зиркнув похмуро, на ряд кораблів і, до неба піднявши

5 Руки, промовив: «Ми тут, перед суднами, — свідок Юпітер! —

6 Хочемо правду знайти. Мій суперник — Улісс-ітакієць,

7 Той, хто від полум'я Гектора геть утекти не вагався;

8 Я ж — те полум'я збив, одігнав якнайдалі від суден.

9 Отже, безпечніше тут хитромудро словами змагатись,

10 Аніж руками — в бою. Але з мене такий красномовець,

11 Як із того — воївник: що на вістрі жорстокої битви

12 Зброєю можу звершити, те він — язиком на зібранні.

13 Зайве, гадаю, пеласги, про вчинки свої перед вами

14 Мову вести: ви їх бачили. Краще від нього почути.

15 Що він без свідків чинив, якщо ніч не вважати за свідка!

16 Справді великого я домагаюсь. Одначе, погляньте,

17 Хто мій суперник! Хіба ж це не скромно було б для Еанта

18 Взяти нехай навіть берло, якщо б ним Улісс мав пишатись?

19 Ну а для нього й сьогоднішній спір нагородою буде:

20 Піде ні з чим, та позаздрять йому, що з Еантом змагався!

21 Я ж — коли б навіть на мужність мою лягла недовіра —

22 Був би походженням неперевершений: син Теламона,

23 Мужа, що стіни троянські здобув під рукою Геракла

24 І побережжя Колхіди торкнувсь кораблем пагасейським.

25 Батьком його був Еак, безгомінного світу володар.

26 Де еолійцю Сісіфу загрожує скеля нависла.

27 Щодо Еака, то сином своїм визнає його навіть

28 Батько всевишніх богів, тож Еант від Юпітера — третій.

29 Втім, навіть цей родовід не велику приніс би в цій справі

30 Користь, якби не ріднив мене також з Ахіллом великим:

31 Він мені брат; мені — й зброя його! Чи потомок Сісіфа,

32 Схожий, мов крапля води, на свого віроломного предка,

33 Мав би йменами чужими неславити рід Еакідів?

34 Перший я зброю надів, без наказу прибув — і за це ось

35 Ще й не присуджують зброї мені! Вона, бачте, для того,

36 Хто замикав наш похід, хто не квапився, граючи дурня,

37 Йти на війну, поки викрутів тих не розкрив ще хитріший —

38 Та не на користь свою — Навпліад і нарешті не змусив

39 Страхополоха цього й хитруна до військової служби!

40 Той, хто ніякої зброї не брав, нині візьме найкращу?

41 Я ж, кому в ході війни припадали одні небезпеки,

42 Шани і братніх дарів маю бути позбавлений нині?

43 Був би правдивий той шал, чи хоча б ми повірили в нього,—

44 З нами б тоді він сюди, до фрігійських укріплень, не вибравсь,

45 Перший до вчинків лихих спонукач! І тебе, Пеантіде[47],

46 Не залишили б на Лемносі ми на великий свій сором!

47 Нині — йде поголос — ти, в лісовій заховавшись печері,

48 Скелі зітханнями рвеш і по праву для сина Лаерта

49 Кари благаєш — не марно, хіба що всевишніх немає!

50 Хто з нами йшов у похід, присягавсь на одну з нами зброю,

51 Хто був одним із вождів, кому лук свій і стріли несхибні

52 В спадок Геракл передав, — і голодний, і хворий сьогодні

53 Живиться м'ясом птахів, одягає їх пір'я; на них же

54 Стріли розтрачує ті, що їм суджено Трою здобути.

55 Все ж він лишився живий, бо не був за супутця Уліссу.

56 На самоті й