Метаморфози - Публій Овідій Назон

792 Робить падіння м'яким — і шаліє Есак, і під воду

793 Йде стрімголов, без кінця випробовує смерті дорогу.

794 Він ізмарнів од любовної туги: потоншали ноги,

795 Шия тонка протяглась, голова — віддалилась од тіла.

796 Любить моря і зоветься «нирець», бо пірнає у море».

Книга дванадцята

1 Батько Пріам за Есаком тужив, як за мертвими тужать;

2 Що перевтіливсь, — не знав. Йому жертви складав на могилі,

3 Хоч і пустій, та позначеній написом, Гектор з братами.

4 Тільки Паріса тоді не було на печальних обрядах:

5 Викравши вдатну дружину[41] собі, він війну довголітню

6 Вніс у вітчизну: за звабником тисяча суден союзних

7 Рушило вслід, а на них — товариство військове пеласгів.

8 Помста швидкою була б, якби суден вітри супротивні

9 Не розметали, якби їх Авліда в землі Беотійській,

10 Рибою щедра, на тихій воді не тримала так довго.

11 Вже готувалися звичаєм предків Юпітеру скласти

12 Жертву благальну, вже древній вівтар запалав, коли раптом

13 Неподалік вівтаря, на платані, уздріли данайці

14 Синю змію, що вилася по стовбуру ген до верхів'я.

15 Там, на вершечку, — гніздо, й пташенят було вісім у ньому.

16 З матір'ю разом, що била крильми над гніздом опустілим,

17 Їх, ухопивши, несита змія в одну мить проковтнула.

18 Всі остовпіли, а Тестора син, ясновидець відомий,

19 Ось що сказав: «Переможемо ми! Веселіться, пеласги!

20 Троя впаде; але й наші митарства триватимуть довго!» —

21 Дев'ятилітню війну — було й дев'ять птахів — пророкує.

22 Тільки сказав, а змія, обвиваючи віття зелене,

23 Каменем стала, зміїний свій вигляд у ньому зберігши.

24 Не втихомиривсь, одначе, Нерей, — в аонійській затоці

25 Воїнство все ще стоїть. І вже дехто вважав, що від лиха

26 Трою Нептун береже, адже він її муром обводив.

27 Тільки не Тестора син: він-бо знає і вголос говорить,

28 Що слід робити: дівочою кров'ю власкавити гнівну

29 Діву-богиню. Коли над любов'ю — спільна потреба,

30 Владар — над батьком верх узяли, й, щоб невинну віддати

31 Кров, Іфігенія станула серед жерців посмутнілих

32 Біля жертовника, — зглянулась Діва й, присутнім заславши

33 Зір поволокою, в найурочистішу мить обрядову,

34 Кажуть, ланню жертовною доньку Мікен підмінила.

35 Тож, коли кров'ю належною задовольнилась Діана

36 Й разом із Фебою гнів довгочасний приборкала й море,—

37 Тисяча суден, вітрила наповнивши вітром попутнім,

38 Після трудів чималих до фрігійських пісків дотяглися.

39 Між суходолом, повітрям і водами є серединне

40 Місце у просторі — наче межа трьохчастинного світу.

41 Кожну подію відтіль, хоч і віддаль незмірно далека,

42 Видно, й усі голоси проникають у вуха чутливі.

43 Там — Поголоска живе; її дім — на вершині найвищій.

44 Безліч веде туди входів і тисяча отворів різних

45 Є в тому домі; дверей — ні одних ні в одному проході.

46 Навстіж усе там і вдень і вночі. Увесь дім — із дзвінкої

47 Міді, й гуде він увесь, і відлунням повторює звуки.

48 Спокою в ньому нема, жоден закуток тиші не знає.

49 Криків, одначе, не чуть, тільки гамір стоїть невиразний.

50 Море подібно шумить, коли подих його наслухати

51 Здалеку. Відгомін грому такий, коли в хмарі понурій

52 Ще раз, але ніби знехотя вже, загуркоче Юпітер.

53 В передпокоях — роїться юрба. То виходить, то входить

54 Натовп хисткий. Неправдиві й правдиві впереміш повсюди

55 Там сновигають чутки, перепурхують з місця на місце

56 Незрозумілі слова; ці наповнюють вуха дозвільних.

57 Ті — з новиною далі летять. Щораз більшає доля

58 Вигадки: що б не почув, — щось від себе додасть оповідач.

59 Там — Легковірність і Помилка, здатна на все, процвітає,

60 Там і Веселість пуста проживає, й Страхи онімілі,

61 Й Розбрат, іще молодий, і не знати ким зроджений — Шепіт.

62 Там озирається пильно довкіл і сама Поголоска:

63 Мусить-бо знати, що діється в небі, на землях, на водах.

64 От сповістила вона, що з загонами воїнів збройних

65 Грецькі до Трої зближаються судна. Отож не зненацька

66 Ворог напав: укріпились троянці й від моря проходи

67 Всі перекрили. Від Гектора перший ти рішенням Долі,

68 Протесілаю, упав. Поріділи данайців загони

69 В перших боях: наштовхнулись на Гектора-мужеубивця.

70 Крові чимало проливши, відчули й фрігійці, що значить

71 Меч у правиці ахейців. Уже побережжя сігейське[42]

72 Кров'ю спливало. Вже Кікн, потомок Нептуна, зі світу

73 Тисячу воїнів звів. Уже грізний Ахілл пеліонським

74 Списом троянців десятками клав. На Прудкій колісниці

75 Чи то за Гектором він, чи за Кікном шукаючи, врешті,

76 З Кікном зіткнувсь (тому Гектор ще міг десять років прожити).

77 Ось, понукаючи коней, що під хомутом вигинали

78 Спінені шиї, на ворога він скерував колісницю.

79 Списом потряс у могутній руці й до героя звернувся:

80 «Хто б ти, юначе, не був, перед смертю потішся принаймні

81 Тим, що в бою подолає тебе сам Ахілл — гемонієць!»

82 Мить — і спис Еакіда важкий поспішив за тим словом.

83