Метаморфози - Публій Овідій Назон
169 Втрутився Нестор: «На вашім віку був один тільки воїн,
170 Що не зважав ні на спис, ні на меч, кого криця не брала,—
171 Кікн, а от я в давнину знав такого, що й тисячу ран міг
172 Тілом своїм невразливим прийнять, — перребійця Кенея.
173 Це був той самий Кеней, що, хоробрістю славний, на схилах
174 Отрію жив. Та його з-між усіх виділяє ще й інше:
175 Жінкою він народивсь». Тут усі сивочолого просять,
176 Щоб оповів про це дивнеє диво. Ахілл серед інших:
177 «А розкажи нам таки, бо ж усі ми почути б хотіли,
178 Словом розумним уславлений світоче нашого часу,
179 Хто був Кеней, яким чином зазнав переміни такої,
180 Звідки ти знаєш його, з яких битв, із якого походу,
181 Ким він подоланий був, якщо міг його хтось подолати?»
182 Старець на те: «Хоча заздрісна давність мені на заваді…
183 Хоч не одне, колись бачене й чуте, забулося нині,
184 Все ж не одне й дотепер пам'ятаю. Одначе, найкраще
185 З того, що дома було й на війні, саме це я затямив,
186 Що зацікавило вас. І якщо хтось подіями щедру
187 Старість розлогу пізнав, то це я, за чиїми плечима —
188 Двісті років життя, а тепер уже й третя йде сотня.
189 Славилась ясністю вроди Елатова доня — Кеніда,
190 Перша з усіх фессалійських дівчат. У містах того краю,
191 Значить, Ахілле, й твоїх, — бо й ти земляком їй доводивсь,—
192 Безліч — та все надарма — женихів набивалось до неї.
193 Певно б, до неї подався й Пелей, але він у ту пору
194 Матір твою чи то взяв за дружину, чи то — вже не тямлю —
195 Лиш обіцянку йому було дано. Кеніда ж уперто
196 Заміж не йшла. Побережжям гуляла якось на відлюдді,
197 Й тут повелитель морів — повідають — її обезчестив.
198 Радий, що так несподівано свіжої звідав любові,—
199 «Сміло, — їй каже Нептун, — попроси, чого серце бажає,—
200 І не відмовлю тобі». (Поголоска й про те сповіщала).
201 «Кривда велика — велике й прохання, — сказала Кеніда,—
202 Хай не зазнаю наруги повік. Хай не буду віднині
203 Жінкою. Цим ощасливиш мене!» Поки так говорила,
204 Мов чоловічим ставав, набираючи мужності, голос.
205 Втім, чоловічим він був: що просила, те й подарував їй
206 Владар безкраїх глибин, а в додачу зробив невразливим
207 Тіло: Кеней відтоді вже не міг полягти від заліза.
208 Щойно домігся свого — й по Пенейських полях походжає
209 Радісний, спраглий занять чоловічих потомок Атрака.
210 З Гіпподамією гучно весілля справляв Іксіонів
211 Син Пірітой. Лиш розставив столи — й запросив хмарородних
212 Звірів, щоби прилягли в оповиту галуззям печеру.
213 Знать гемонійська була, були й ми там, запрошені гості.
214 Скрізь, куди оком не скинь, гомінлива юрба напливає,
215 Пісня весільна звучить, біля входу димлять смолоскипи.
216 Бачимо, вже й молода, виступаючи серед жіноцтва,
217 Сяє чудовим лицем. «Пощастило ж тобі, Пірітою»,—
218 Всі були певні того. Проте мало що не помилились:
219 Бо, найдикіший із диких кентаврів, у тебе, Евріте,
220 Щедрим вином, як і вродою діви, розпалені груди
221 Раптом жагою взялись, божевіллям захмарились пяним.
222 Мить — і веселощів мов не було: столи — вверх ногами.
223 Вже молоду за волосся вхопили; Евріт пориває
224 Гіпподамію; за ним і всі інші — хто яку вибрав,
225 Хто яку міг — потягли, мов у щойно здобутому місті.
226 Зойки жінок залунали довкіл. Ми схопились на ноги.
227 Першим озвався Тесей: «Чи аж так оп'янів ти, Евріте,
228 Що при мені, ще живому, посмів ображать Пірітоя,
229 Друга мого, й, над одним наглумившися, двох уразити?»
230 Це не була похвальба: розметавши напасників буйних,
231 Вирвав захоплених дів із шалених обіймів сміливець.
232 Той — ані слова на це, бо що ж міг негідник сказати
233 На оправдання своє? Тож на месника руки здіймає,
234 Мітить, зухвалий, в лице, в благородні цілиться груди.
235 Давній кратер там стояв; довкруги виступала на ньому
236 З міді висока різьба. Той кратер охопивши руками,
237 Ворогу прямо в лице, розмахнувшись, метнув син Егея.
238 Мозок, і кров загустілу, й вино вивергаючи з рани,
239 З рота, що раною став, на вологім піску розпростертий,
240 Б'ється Евріт. Роз'ярились, побачивши кров свого брата,
241 Звірі двовиді. «До зброї! До зброї!» — гуртом заревіли.
242 Зваги вино додає. І летять, сповіщаючи бійку,
243 Келихи, й дзбани крихкі, й заокруглі полумиски мідні.
244 Те, з чого їли й пили, несподівано зброєю стало!
245 Син Офіонів Амік із домашнього вогнища перший
246 Речі святі осквернив: ухопивши світильник, що сяяв
247 На вівтарі багатьма смолоскипами, й ним замахнувшись
248 Високо так, наче той, хто бика білосніжного шию
249 Перед жертовником взявся розтяти сокирою з маху,
250 Гримнув в чоло Келадонта, лапіта, — й замість обличчя
251 М'ясо криваве на ньому лишив та потрощені кості.
252 Випали й очі з очниць; від удару немов провалився
253 Ніс через місиво те і застряг посеред піднебіння.
254 Ще й не оглянувсь Амік,
