Бенкет круків - Джордж Мартін

— Коли це було? Я зроду...

— То, може, чули про сера Донела Сутіньдільського?

— Ім'я знайоме, але...

— Про Адисона Гіла? Про Майкла Мертинза — Білого Пугача? Про Джефорі Норкроса? Його ще прозвали Нездаюся. Про Рудого Роберта Флаверса? Про них ви щось можете розповісти?

— Флаверс — байстрюче прізвище. Так само як і Гіл.

— Але обидва спромоглися дорости до командувачів королівської варти. Всі їхні історії записані в цій книзі. Ролланд Дарклін тут також є. Він був наймолодшим з усіх, кого взяли в королівську варту, аж поки не з'явився я. Отримав плаща на полі бою й за годину, як вдягнув його, загинув.

— Напевно, не дуже він був вправний лицар.

— Достатньо вправний. Він загинув, зате король вижив. Чимало людей носило білі плащі, та більшість із них давно забуті.

— Більшість і заслуговують на забуття. Але героїв пам'ятатимуть завжди. Найкращих.

— Найкращих і найгірших...— («Отож один з нас може ще й пожити в піснях»).— І тих небагатьох, які воднораз були і тими, і тими. Як-от він,— Джеймі постукав пальцем по сторінці, з якої читав.

— Хто це? — сер Лорас витягнув шию, щоб поглянути.— Десять чорних ядер на шарлатному полі. Не знаю такого герба.

— Він належав Кристону Коулу, який служив першому Вісерису та другому Ейгону,— Джеймі згорнув Білу книгу,— якого прозвали Царетворцем.

Cepci

«Троє клятих дурнів зі шкіряною торбою,— подумала королева, коли чоловіки опустилися перед нею навколішки. Вигляд їхній не надихав.— Але ж шанси є завжди».

— Ваша світлосте,— стиха мовив Кайберн,— мала рада...

— ...зачекає на мене. Може, ми їм зараз принесемо звістку про смерть зрадника.

На тому кінці міста співали свою жалобну пісню дзвони Великого септу Бейлора. «По тобі подзвону не буде, Тиріоне,— подумала Серсі.— Голову твою я смолою обмащу, а покручене тіло псам викину».

— Підведіться,— звеліла королева майбутнім лордам.— Покажіть, що там ви принесли.

Вони підвелися: трійко бридких обшарпанців. У одного на шиї виднівся чиряк, а не милися всі троє, мабуть, півроку вже. Королеву забавляла перспектива піднести до лордів отаку трійцю. «На бенкетах можна садовити їх біля Марджері». Коли головний дурень розв'язав шнурок на торбі й запхав усередину руку, в залі аудієнцій війнуло тліном, мов від тухлої троянди. Голова, яку він витягнув з торби, виявилася сірувато-зеленою, в личинках. «Тхне, як від батька». Доркас хапнула ротом повітря, а Джоселін, затискаючи рота долонями, почала блювати.

Королева незворушно роздивлялася трофей.

— Ви вбили не того карлика,— нарешті повідомила вона, неохоче вичавлюючи кожне слово.

— Не може бути,— наважився сказати один з дурнів.— Це точно він, мосьпані. Бачте, це карлик. Просто трішки підгнив.

— А ще носа собі відростив,— зауважила Серсі.— Цілу картоплину, я б сказала. Тиріон свого носа втратив у бою.

Троє дурнів обмінялися поглядами.

— Нам ніхто не казав,— мовив той, що тримав у руці голову.— А цей ходив так гонорово, якийсь бридкий карлик, і ми подумали...

— Він сказав, що він — горобець,— докинув той, що з чиряком, і обернувся до третього дурня,— а ти сказав, що він бреше.

Королева аж кипіла на думку про те, що вона примусила чекати малу раду через цей балаган.

— Ви змарнували мій час і позбавили життя невинну людину. Мені слід вам самим голови відрубати...

Однак якщо вона так вчинить, більше ніхто до неї не прийде, і тоді Куць просто вислизне. А вона радше гору мертвих карликів наскладає, ніж таке допустить.

— Забирайтеся з-перед моїх очей.

— Так, ваша світлосте,— мовив чиряк.— Дуже перепрошуємо.

— То вам голова потрібна? — запитав чоловік, який тримав її.

— Віддайте її серу Мірину. Ні, в торбі, недоумку. Так. Пане Озмунде, проведіть їх.

Трант забрав голову, а Кетлблек — безголових катів, тож на згадку про їхні відвідини залишився тільки сніданок леді Джоселін.

— Негайно все приберіть,— наказала їй королева. Сьогодні це їй принесли вже третю голову. Принаймні ця справді належала карлику. Бо перед тим — просто якійсь бридкій дитині.

— Хтось обов'язково знайде карлика, не бійтеся,— запевнив королеву сер Озмунд.— І тоді ми його прикінчимо.

«Ви?» Вчора Серсі наснилася стара з плямистими щоками й рипучим голосом. Магі Ропуха, ось як її кликали в Ланіспорту. «Якби батько дізнався, що саме наговорила вона мені, він би їй язика втяв». Серсі ніколи цього нікому не розповідала, навіть Джеймі. «Мелара казала: якщо пророцтво нікому не розповідати, воно забудеться. А забуте пророцтво не справдиться».

— Мої шпигуни повсюди винюхують Куця, ваша світлосте,— мовив Кайберн. Одягнений він був у подобу мейстерської мантії, тільки білу, а не сіру,— сніжисту, як плащі королівської варти, гаптовану золотими завитками на прузі, рукавах і високому цупкому комірі, підперезану золотою крайкою.— У Старгороді, Мартингороді, Дорні, навіть у вільних містах. Хай куди він втече, мої нашіптувачі його знайдуть.

— Ви вважаєте, що він поїхав з Королівського Причалу. А може, він ховається у Великому септі Бейлора, звідки нам знати? Гойдається на мотузці, видобуваючи отой жахливий подзвін,— скривилася Серсі, дозволяючи Доркас допомогти їй підвестися.— Ходімо, мілорде. Рада чекає.

Узявши Кайберна під руку, вона повела його сходами донизу.

— Ви вже виконали маленьке завдання, яке я вам доручила?

— Так, ваша світлосте. Перепрошую, що так довго. Просто голова така величезна! Жуки багато годин об'їдали м'ясо. Але, щоб спокутувати провину, я підбив повстю скриньку з чорного дерева й срібла — якраз пасуватиме для черепа.

— І полотняна торба підійшла б. Князь Доран хоче отримати голову. Йому до спини, в якій коробці її доправлять.

У дворі подзвін стало чути ще краще. «Та то ж був просто верховний септон! Скільки ще нам це терпіти?» Так, подзвін мелодійніший за ревіння Гори, але...

Кайберн, здавалося, вгадав її думки.

— Дзвони затихнуть на заході сонця, ваша світлосте.

— Це буде велике полегшення. Але звідки ви знаєте?

— Знати входить у мої обов'язки.

«А Вейрис змусив нас усіх повірити, що він незамінний. Які ж дурні ми були!» Щойно королева повідомила, що місце євнуха посів Кайберн, увесь набрід не гаючи часу кинувся до нього — нашіптувати за монетку вже йому. «Все життя вони служили п'ятаку, а не Павуку. Отож із Кайберном нічого не зміниться». Королева уявила, яке обличчя буде в Пайсела, коли Кайберн сяде на своє місце в раді.

Коли збиралася мала рада, під