Бенкет круків - Джордж Мартін

Схоже, ці теревені про септонів утомили Орана Вотерза не менше, ніж саму Серсі. Зблизька його волосся здавалося не так золотим, як сріблястим, а очі були сіро-зелені, в той час як у королевича Рейгара — фіалкові, однак схожість... Цікаво, подумала королева, чи зголить Вотерз заради неї свою бороду. Хоч і на десять років молодший, він жадав її: Серсі бачила це з того, як він на неї дивиться. Чоловіки отак дивляться на неї звідтоді, коли в неї почали бубнявіти груди. «Казали, це просто тому, що я така вродлива, але ж Джеймі теж вродливий, а на нього вони так ніколи не дивилися». В дитинстві вона іноді жартома вбирала одяг брата. І завжди дивувалася, наскільки інакше поводяться з нею чоловіки, думаючи, що вона — це Джеймі. Навіть сам лорд Тайвін...

Пайсел і Мерівезер і досі скозувалися, хто стане верховним септоном.

— Підійде будь-хто,— урвала їх королева,— та хай хто вдягне кришталевий вінець, має піддати Куця анафемі...— (Колишній верховний септон про Тиріона мовчав як німий).— Що ж до тих горобців, то поки вони не читають бунтівних проповідей, це проблема Віри, а не наша.

Лорд Ортон і сер Гарис згідливо забурмотіли. Гайлз Розбі хотів зробити те саме, але йому завадив напад кашлю. Серсі з відразою відвернулася, бо кашель був з кров'ю.

— Мейстре, ви принесли листа з Видолу?

— Приніс, ваша світлосте,— Пайсел дістав зі стосу паперів аркуш і розгладив.— Це радше декларація, ніж лист. Підписана в Рунстоні Бронзовим Йоном Ройсом, леді Вейнвуд, лордом Гантером, Редфортом, Белмором, а також Саймондом Темплтоном, лицарем Дев'ятизір'я. Усі приклали свої печатки. Вони пишуть...

«Усілякі дурниці».

— Мілорди самі прочитають листа, якщо схочуть. Ройс та оті решта збирають під Соколиним Гніздом військо. Хочуть змістити Мізинчика з посади лорда-оборонця, як доведеться, то й силоміць. Питання таке: ми це допустимо?

— А лорд Бейліш просив нашої допомоги? — запитав Гарис Свіфт.

— Поки що ні. Як по правді, він наче й не переймається. У своєму листі згадує бунтівників побіжно, а далі просить вислати йому якісь старі Робертові гобелени.

Сер Гарис пошкріб куцу борідку.

— А лорди-декларанти, вони просять короля втрутитися?

— Ні.

— Тоді... мабуть, нам нічого не треба й робити.

— Якщо у Видолі спалахне війна, це буде справжня трагедія,— сказав Пайсел.

— Війна? — розсміявся Ортон Мерівезер.— Лорд Бейліш, звісно, людина потішна, але дотепами не воюють. Не думаю, що там проллється кров. Та й чи не байдуже, хто буде регентом при малолітньому лорді Роберту, якщо Видол справно сплачуватиме податки?

«Дійсно байдуже»,— вирішила Серсі. Якщо по правді, з Мізинчика було більше користі при дворі. Завжди вмів дістати гроші й не кашляв.

— Лорд Ортон переконав мене. Мейстре Пайселе, повідомте лордам-декларантам, що з Пітиром не повинно нічого статися. В усьому іншому корона задовольниться їхнім вибором у тому, хто керуватиме Видолом до повноліття Роберта Арина.

— Гаразд, ваша світлосте.

— Поговоримо про флот? — запитав Оран Вотерз.— У тому пеклі на Чорноводді вціліло менше дюжини наших кораблів. Слід відновити свою потугу на морі.

— Морська потуга вкрай важлива,— кивнув Гарис Свіфт.

— А якось можна використати залізних? — поцікавився Ортон Мерівезер.— Ворога нашого ворога? Чого попросить у нас Скелястий престол в обмін на спілку?

— Їм потрібна Північ,— відповів великий мейстер Пайсел,— а славний батько нашої королеви пообіцяв Північ дому Болтонів.

— Шкода,— зронив Мерівезер.— Але ж Північ велика. Землі можна поділити. Необов'язково назавжди. Болтон може й погодитися, якщо ми пообіцяємо, що як покінчимо зі Станісом, наше військо до його послуг.

— Я чув, загинув Балон Грейджой,— сказав сер Гарис Свіфт.— Нам відомо, хто замість нього керує островами? У лорда Балона є син?

— Лео? — кашлянув лорд Гайлз.— Тео?

— Теон Грейджой виріс у Вічнозимі як годованець Едарда Старка,— мовив Кайберн.— Навряд чи ми можемо сподіватися на дружбу з ним.

— Кажуть, він теж загинув,— озвався Мерівезер.

— А був лише один син? — сер Гарис посмикав борідку.— Брати. Були ще брати. Хіба ні?

«Вейрис би знав напевне»,— роздратовано подумала Серсі.

— Я не збираюся лягати в ліжко з тими жалюгідними кальмарами. Їхня черга теж прийде, щойно ми покінчимо зі Станісом. Нам потрібен власний флот.

— Пропоную збудувати нові дромони,— мовив Оран Вотерз.— Для початку десяток.

— А звідки візьмемо гроші? — поцікавився Пайсел.

Лорд Гайлз сприйняв це за запрошення ще покашляти. Викашлявши трохи рожевої слини, він витер її червоним шовковим носовичком.

— Немає...— вичавив він — і знову закашлявся.— Нема... у нас нема...

Сер Гарис, хай який тугодум, а з цього кашлю швидко допетрав, що до чого.

— Прибутки корони високі як ніколи,— заперечив він.— Сер Кеван сам мені казав.

— Видатки... золоті плащі...— знов почав кашляти лорд Гайлз.

Ці протести Серсі вже чула неодноразово.

— Лорд-підскарбій намагається сказати, що в нас золотих плащів забагато, а золота замало,— мовила вона. Кашель Розбі вже почав її дратувати. Треба було брати на посаду Гарта Грубого — він точно не такий хворий.— Прибутки корони, хай і великі, все одно недостатні, щоб покрити всі Робертові борги. У зв'язку з цим я вирішила до закінчення війни відстрочити повернення позик, взятих у Віри й у Залізному банку Браавоса.

Певна річ, новий верховний септон почне заламувати руки, а браавосяни пищатимуть і вищатимуть, але що з того?

— На зекономлені кошти ми збудуємо новий флот.

— Ваша світлість дуже розсудлива,— мовив лорд Мерівезер.— Це мудрий захід. І необхідний — до закінчення війни. Я згоден.

— І я,— сказав сер Гарис.

— Ваша світлосте,— тремтячим голосом заговорив Пайсел,— боюся, це викличе більше проблем, ніж ви уявляєте. Залізний банк...

— ...розташований у Браавосі, далеко за морем. Вони отримають своє золото, мейстре. Ланістер завжди сплачує борги.

— Браавосяни теж мають одну приказку,— оздоблений коштовними камінцями ланцюг Пайсела стиха брязнув.— Залізний банк отримає належне, ось як вони кажуть.

— Залізний банк отримає належне, коли буде моя воля. А доти Залізний банк шанобливо зачекає. Лорде Вотерз, починайте будівництво своїх дромонів.

— Чудово, ваша світлосте.

Сер Гарис гортав якісь папери.

— Наступне питання... ми отримали від лорда Фрея листа, в якому він заявляє вимоги...

— Скільки ще він хоче землі й титулів? — обірвала його королева.— У його матері, мабуть, три цицьки було.

— Можливо, мілорди не чули,—