Бенкет круків - Джордж Мартін

— Хранитель Півночі в нас Руз Болтон. Він і займеться Станісом.

— Лорд Болтон у пастці біля Перешийку, відрізаний від Півночі залізними, які засіли в Кейлінському Рову.

— Це ненадовго. Цю маленьку перешкоду дуже скоро прибере Болтонів синок-байстрюк. Болтон додасть до свого війська дві тисячі Фреїв під командуванням синів лорда Волдера — Гостіна та Ейніса. Цього має бути більш ніж достатньо, щоб упоратися зі Станісом і кількома тисячами морально зломлених вояків.

— Сер Кеван...

— ...буде вельми заклопотаний у Дарі — вчитиме Ланселя підтирати дупу. Після батькової смерті він геть утратив мужність. Він старий і втомлений. А нам краще прислужаться Давен і Даміон.

— Гаразд, вони підійдуть,— сказав Джеймі, який не мав нічого проти кузенів.— Однак тобі все одно потрібен правиця. Якщо не дядько, то хто?

— Авжеж не ти,— розсміялася сестра.— Можеш не боятися. Мабуть, Тейнин чоловік. Дід у нього був правицею Ейриса.

Правиця з рогом достатку на гербі. Джеймі добре пам'ятав Оуена Мерівезера — приязного, але слабкого.

— Наскільки пригадую, він так добре проявив себе, що Ейрис вигнав його у заслання й відібрав усі землі.

— А Роберт їх повернув. Принаймні деякі. Тейна порадується, якщо Ортону вдасться повернути решту.

— Ти хочеш порадувати якусь мирську повію? А я гадав, ти хочеш правити королівством.

— А я і правлю королівством.

«Семеро спасіть нас, ти правиш». Сестра вважала себе лордом Тайвіном з цицьками, але вона помилялася. Батько був безжалісний і невблаганний, як льодовик, а от Серсі радше нагадувала дикополум'я, особливо коли хтось їй суперечить. Почувши, що Станіс покинув Драконстон, вона раділа як дівча, переконана, що він нарешті здався й сам поплив у вигнання. Та коли долетіли чутки, що він об'явився на Стіні, на сестрину лють просто страшно дивитися було. «Голова в неї на плечах є, тільки сестра нерозсудлива й нетерпляча».

— Тобі потрібна допомога сильного правиці.

— Слабкому правителю потрібен сильний правиця, як Ейрису потрібен був батько. А сильний правитель потребує тільки сумлінного слуги, щоб виконував його накази,— вона побовтала вино в келиху.— Може, лорд Галін підійде. Це буде не перший піромант на посаді королівського правиці.

«Не перший. А останнього я власноруч убив».

— Подейкують, що ти збираєшся призначити корабельником Орана Вотерза.

— Хтось за мною шпигує?

Оскільки Джеймі не відповів, Серсі, відкинувши назад волосся, мовила:

— Вотерз добре пасує на цю посаду. Півжиття на кораблях провів.

— Півжиття? Та йому не більш як двадцять років.

— Двадцять два, і що з того? Батькові й двадцяти одного не було, коли Ейрис призначив його правицею. Давно пора Томену запросити до себе трохи молоді замість тих зморшкуватих сивобородих стариганів.

«Дужий, енергійний і вродливий»,— подумав Джеймі. ...вона злягалася з Ланселем і з Озмундом Кетлблеком, а може, і зі Сновидою — від неї всього можна сподіватися...

— Краще призначити Пакстера Редвина. Він командує найбільшим флотом у Вестеросі. А Оран Вотерз зможе командувати хіба що яликом, та й то якщо ти йому того ялика купиш.

— Ти просто як дитина, Джеймі. Редвин — прапороносець Тайрела й небіж отої його жахливої матері. А мені в раді креатура лорда Тайрела не потрібна.

— Ти хотіла сказати — Томену.

— Ти знаєш, про що я.

«Надто добре знаю».

— Я тільки знаю, що ідея призначити Орана Вотерза погана, а Галіна — ще гірша. Що ж до Кайберна... боги праві, Серсі, він же водив товариство з Варго Гоутом. Цитадель його позбавила ланцюга!

— Сірі вівці. Кайберн мені прислужився найбільше. І він мені відданий, чого я не можу сказати про власних родичів.

«Якщо ти так діятимеш і далі, люба сестро, скоро ми всі підемо на бенкет для круків».

— Серсі, ти сама себе послухай. Ти в кожній тіні бачиш карлика і робиш з друзів ворогів. Дядько Кеван тобі не ворог. І я тобі не ворог.

Її обличчя перекосилося від люті.

— Я благала в тебе допомоги! Я перед тобою навколішки падала, а ти мені відмовив!

— Але моя обітниця...

— ...не завадила тобі зарубати Ейриса. Словеса — це суховій. Ти міг отримати мене, а натомість обрав свій плащ. Забирайся.

— Сестро...

— Забирайся, кажу. Мене нудить від того твого бридкого кикотя. Геть!

Щоб підкріпити свої слова, вона пожбурила йому в голову келих з вином. Промазала, однак Джеймі натяк зрозумів.

Увечері він сам-один сидів у вітальні Вежі білого меча, за келихом дорнського червоного й Білою книгою. Гортав її обрубком правої руки, коли увійшов Лицар Квітів, скинув плаща, відстебнув пояс із мечем і повісив на гачок на стіні поряд з мечем Джеймі.

— Бачив тебе сьогодні у дворі,— сказав Джеймі.— Добре ти проїхав.

— Краще, ніж просто добре.

Сер Лорас налив собі кухлик вина й сів навпроти за столом-півмісяцем.

— Людина скромніша могла б відповісти: «Ви надто добрі до мене, мілорде» або ж «У мене гарний кінь».

— Кінь був нормальний, а мілорд приблизно такий самий добрий, як я скромний,— озвався Лорас і махнув на книгу.— Лорд Ренлі любив казати, що книги — то для мейстрів.

— А ця — для нас. Тут записана історія кожного, хто носив білого плаща.

— Я її переглядав. Гарненькі герби. Але я люблю, щоб у книжках ілюстрацій було побільше. У лорда Ренлі було декілька з такими малюнками, що в септона й очі б осліпнули.

Джеймі не стримав посмішки.

— Тут такого немає, сер, але ці історії могли б вам розплющити очі. Вам би не завадило дізнатися про життя своїх попередників.

— А я знаю. Про королевича Еймона Лицаря-Дракона, сера Ріяма Редвина, Великодушного, Баристана Безстрашного...

— Гвейна Корбрея, Аліна Конінтона, Демона Дарі, ага. Про Лукамора Стронга ви теж, певно, чули.

— Про сера Лукамора Любаса? — здивувався сер Лорас.— Троє жінок і тридцятеро дітей, це він? Йому прутня втяли. Вам заспівати про нього, мілорде?

— А про сера Теренса Тойна?

— Спав з королівською наложницею й помер лютою смертю. Урок простий: вдягнув білі бриджі — тримай їх зашнурованими.

— А про Гайлза Сірого Плаща? Орівела Щедрого?

— Гайлз був зрадником, Орівел — боягузом. Вони зганьбили білий плащ. А до чого мілорд хилить?

— Та ні до чого. Не слід ображатися, коли наміру образити вас не було, сер. А про Вічного Тома Костейна чули?

Сер Лорас похитав головою.

— Він служив у королівській варті шістдесят