Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

Річард важко зітхнув.

— Очевидна відповідь — зуби. Значить, я вибираю язик.

Еді несхвально спохмурніла.

— Часом ти даєш волю своєму язику, коли цього робити не слід було б. Зупини його, — наказала вона сухим скреготливим голосом.

Річард злегка розгубився і замовк.

— Зрозумів? — Посміхнулася Еді.

— Ні. — Річард насупився.

— Гнів зубів бути силою через зіткнення. Насильством. Зіткненням. Сутичкою. Магія Меча Істини бути магією гніву зубів. Рубає. Розсікає. Гнів язика не вимагає дотику, але він теж бути силою. Такою ж силою. Він разить так само скоро.

— Я не впевнений, що зрозумів тебе, — сказав Річард.

Еді нахилилася. Довгі тонкі пальці потягнулися до Річарда і легенько торкнулися його плеча. Раптово в голові Річарда виникло бачення, яке було спогадом про вчорашній вечір. Він побачив завсідників корчми. Він стояв перед ними разом з Келен, а ті готувалися до бійки. Він стискав Меч Істини, сповнений рішучості зупинити їх. Знаючи, що допоможе тільки кровопролиття. Потім він побачив Келен, яка розмовляє з ними, зупиняє їх, стримуючу їх словами, проводячи язиком по губі, передаючи сенс без всяких слів. Вона остуджували їх запал, роззброювала їх, не торкаючись до них, творячи те, чого меч зробити не міг. Він почав розуміти, що хотіла сказати Еді.

Рука Келен різко метнулася вперед, перехопила зап'ясті Еді і відвела її пальці від плеча Річарда. У Келен в очах майнув небезпечний вогник, який не сховався від Еді.

— Я присягнулася захищати життя Шукача. Я не знаю, що ти робиш. Тобі доведеться пробачити мені зайву тривогу. Я не хочу проявляти неповагу, але не зможу пробачити собі, якщо не впораюся з цим завданням. Ми ризикуємо багато чим.

Еді опустила погляд на руку, що все ще стискала її зап'ястя.

— Я все розумію, дитя моє. Прости. Сама того не бажаючи, я дала тобі привід для занепокоєння.

Рука Келен, немов попереджаючи, затрималася ще на мить на зап'ясті старої і розтулилась. Еді знову поклала долоню на милицю. Вона перевела погляд на Річарда.

— Зуби і язик працюють разом. Так само і з магією. Ти володієш магією меча, магією зубів. Але це дає тобі і магію мови. Магія мови діє тому, що ти підтримуєш її магією меча. — Вона повільно повернула голову до Келен. — У тебе, дитино, є і те, і інше. Зуби і язик. Одне підтримує іншого.

— А що ж таке магія чарівників?

Еді задумливо подивилася на Річарда.

— На світі бути багато різної магії. Зуби і язик бути тільки двома. Чарівники знають усі, крім магії підземного світу. Чарівники використовують майже все з того, що їм відомо. — Вона опустила погляд на Зедда. — Він бути дуже небезпечним.

— Від нього я бачив тільки доброту і розуміння. Він великодушний.

— Це правда. Але все ж він небезпечний, — повторила Еді.

Річард вирішив не обговорювати це.

— А Даркен Рал? Ти чула про нього? Якою магією володіє він?

Очі Еді звузилися.

— О так, — прошипіла вона. — Я чула про нього. Він володіє всією магією, яка є у чарівників, і володіє магією, непідвладною чарівникам. Даркен Рал знає магію підземного світу.

У Річарда мороз пробіг по шкірі. Він хотів запитати, якою магією володіє Еді, але вирішив, що краще не варто. Тим часом кістяна жінка повернулась до Келен.

— Знай, дитино, що ти володієш справжньою силою мови. Ти ніколи не бачила її в дії. Якщо коли-небудь ти даси їй волю, то зробиш щось жахливе.

— Я не знаю, про що ти говориш, — сказала Келен, насупивши брови.

— Це правда, — кивнула Еді. — Це правда. — Вона потягнулася, обережно поклала руку на плече Келен і притягнула її до себе. — Твоя мати рано померла. Перш, ніж ти виросла. Перш, ніж ти досягла того віку, коли можна це зрозуміти.

— Навчи мене цієї магії, — напружено вимовила Келен.

— Не можу. Прости. Мені не дано зрозуміти, як вона діє. Це бути тим, чого тебе могла навчити тільки мати, коли ти ставала дорослою. І раз мати не навчила тебе, знання бути втраченим. Але сила ще бути тут. Будь обережна. Те, що тебе не навчили цієї магії, ще не означає, що вона ніколи не проявиться.

— Ти знала мою матір? — Пошепки запитала Келен. В її голосі зазвучала біль.

Еді подивилася на Келен, і обличчя її пом'якшало. Вона повільно кивнула.

— Я пам'ятаю твоє родове ім'я. І пам'ятаю її зелені очі. Їх нелегко забути. У тебе її очі. Я познайомилася з нею в ті дні, коли вона носила тебе.

По щоці Келен скотилася сльоза.

— У моєї матері було намисто з маленькою кісткою, — з тим же болем в голосі продовжила Келен. — Вона подарувала мені його, коли я була ще дитиною. Я завжди носила його, поки… Денні…. моя названа сестра… коли вона померла, я поховала разом з нею це намисто. Воно їй так подобалося. Це ти подарувала його моєї матері, так?

Еді закрила очі і кивнула.

— Так, дитя. Я подарувала його твоєї матері, щоб захистити ще не народжену дочку, щоб охоронити дитину, щоб дівчинка змогла вирости такою ж сильною, як її мати. Я бачу, що так воно все і вийшло.

Келен обняла стару.

— Дякую, Еді, — сказала вона зі сльозами в голосі. — Спасибі, що допомогла моїй матері.

Однією рукою спираючись на милицю, Еді зі щирим співчуттям погладила Келен по спині. Секунду потому Келен випросталася і витерла сльози.

Річард скористався паузою, і заговорив про те, що найсильніше його турбувало.

— Еді, — неголосно сказав він, — ти допомогла Келен, коли вона ще не народилася. Допоможи їй зараз. На карту поставлено її життя і життя багатьох інших людей. За нею полює Даркен Рал.