Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд
Річард подався вперед.
— Якщо ми візьмемо з собою кілька кісток, це захистить нас?
Еді злегка посміхнулася, очі її схвально примружилися.
— Дуже добре. Це бути саме тим, що вам слід зробити. В мертвих кістках є магія, яка захистить вас. Але є ще дещо. Вислухай уважно, що я тобі розповім.
Річард склав руки і кивнув.
— Ви не можете взяти з собою коней. Стежка бути занадто вузькою для них. Є місця, де їм не пройти. Ви не повинні сходити зі стежки — це занадто небезпечно. І не повинні зупинятися на нічліг. Щоб пройти кордон, потрібні день, ніч і ще день.
— А чому не можна зупинятися на нічліг? — Запитав Річард.
Еді обвела їх білими очима.
— Крім звірів там є інші тварюки. Якщо довго стояти на місці, вони доберуться до вас.
— Тварюки? — Перепитала Келен.
Еді кивнула.
— Я часто ходжу через прохід. Якщо вести себе обережно, це досить безпечно. Але якщо ви будете необережні, до вас доберуться тварюки. — В скрипучому голосі почулися гіркі нотки. — Одного разу я стала занадто самовпевненою. Я йшла цілий день і дуже втомилася. Я була впевнена в собі, впевнена, що добре знаю небезпеки, підстерігаючі в проході. Я сіла під деревом і вирішила подрімати. Усього кілька хвилин. — Вона потерла ногу. — Коли я заснула, мені в ногу вчепився хват.
— Хто такий хват? — Келен мерзлякувато повела плечима.
Хвилину Еді мовчки дивилася на неї.
— Хват бути такою твариною, у якої вся спина покрита бронею, а черево внизу шипами. У нього багато ніг, кожна закінчується гострим довгим кігтем. Рот — як у п'явки, тільки з безліччю зубів. Він згортається так, що зовні залишається тільки броня. Кігтями він чіпляється в тіло так, що його не можна відірвати, а потім вгризається в тебе зубами і починає смоктати кров, все сильніше стискаючи пазурі.
Бажаючи заспокоїти Еді, Келен тихенько погладила її по руці. Лампа відкидала на білі очі Еді помаранчеві відблиски. Річард не ворушився. М'язи його напружилися.
— У мене з собою була сокира. — Келен закрила очі і опустила голову. Еді продовжувала: — Я намагалася вбити хвата або хоча б відчепити його від себе. Я знала, що якщо не зробити цього, він висмокче з мене всю кров. Але його броня виявилася міцнішою, ніж моя сокира. Я злилася на себе. Хват був самої повільною твариною в проході, але він виявився спритнішим, ніж спляча дурепа. — Еді глянула Річарду в очі. — У мене залишався єдиний спосіб врятувати життя. Я не могла більше терпіти цей біль. Його зуби вже шкребли мою кістку. Я обмотала ногу вище коліна ганчіркою і поклала її на колоду. Сокирою я відрубала собі ступню і щиколотку.
У будиночку стояла гробова тиша. Річард зустрівся поглядом з Келен. Він прочитав у її очах біль за Еді і побачив відображення власного болю. Він не міг собі уявити, якою треба володіти волею, щоб відрубати власну ногу. Річард відчув, як у нього зводить живіт. Тонкі губи Еді розтягнулися в гіркій усмішці. Одну руку вона простягнула через стіл Річарду, іншою торкнулася Келен. Вона з силою стиснула їм руки.
— Я розповідаю це не для того, щоб ви мене пожаліли, але лише для того, щоб ви самі не стали здобиччю якої-небудь тварини. Впевненість може виявитися згубною. Часом почуття страху служить безпеці.
— Ну тоді нам зовсім нічого не загрожує, — сказав Річард.
Еді кивнула, не перестаючи посміхатися.
— Відмінно. І ще. В проході, на середині шляху, є місце, де стіни кордону сходяться так близько, що майже стикаються одна з одною. Це бути Тіснина. Коли ви підійдете до скелі розміром з будинок, розколотої посередині, це і буде те саме місце. Ви повинні пройти через розлом. Ні в якому разі не обходьте скелю. Навіть якщо вам дуже захочеться це зробити. Там вас чекає смерть. Усередині Тіснини ви повинні триматися між стінами кордону. Це найнебезпечніше місце в проході. — Вона поклала руку на плече Келен, сильніше стиснула руку Річарда і обвела їх очима. — Вони будуть кликати вас з того боку. Вони будуть благати вас прийти до них.
— Хто? — Запитала Келен.
— Померлі… — Еді нахилилася до неї. — Це може бути будь-який з тих, кого ти знала. Твоя мати, наприклад.
Келен закусила губу.
— Це дійсно будуть вони?
— Не знаю, дитя! — Еді похитала головою. — Але я в це не вірю.
— Я теж не вірю, — сказав Річард, намагаючись переконати себе в цьому.
— Відмінно, — проскреготала Еді. — Вір собі. Це допоможе тобі не піддатися на їх умовляння. Тебе буде нездоланно тягнути до них. Але якщо ти підеш туди, то загинеш. І пам'ятай, в тіснині ще важливіше не збитися з шляху. Крок або два в сторону, і ти занадто далеко. Стіни кордону будуть так близько. Ти ніколи не зможеш зробити крок назад. Ніколи.
Річард глибоко зітхнув.
— Еді, кордон валиться. Зедд сказав мені, що відчуває зміни. Чейз говорив, що перш можна було навіть заглянути крізь стіну, а тепер породження підземного світу виходять назовні. Ти думаєш, в тіснині все ще безпечно?
— Безпечно? Я ніколи не говорила, що там безпечно. Багато хто, ведені жадібністю, позбавлені волі, намагалися пройти через тіснину і ніколи з неї не виходили. — Вона нахилилася до Річарда. — Поки кордон існує, існує і прохід. Ви не сходите з стежки. Пам'ятайте про свою мету. Допомагайте один одному, де тільки можна, і ви пройдете.
Еді вдивлялася в його обличчя. Річард повернувся і зустрівся поглядом із зеленими очима Келен. Він не знав, чи зможуть вони вдвох протистояти кордону. Річард добре пам'ятав, що він тоді відчував, як йому хотілося виявитися всередині. В тіснині кордон буде з обох сторін.
