Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

Еді злегка посміхнулася і кивнула у відповідь своїм думкам.

— Чарівник правильно вибирає Шукачів. На щастя для тебе, терпіння — не найголовніше, що вимагає це звання. Заспокойся. Я не дозволила б тобі принести їх сюди, якби не збиралася допомогти.

— Але, може, ти не помітила, — не відступав Річард, — що Зедд дуже слабий. Він ледве дихає.

Білі очі терпляче дивилися на нього.

— Скажи мені, — проскреготала Еді. — Ти знаєш таємницю Келен? Ту, що вона від тебе приховує?

Річард не відповів. Він намагався стримати почуття. Еді повернулася до Келен.

— Скажи мені, дитино, ти знаєш таємницю, яку він від тебе приховує? — Келен промовчала. Еді знову подивилася на Річарда. — А Чарівник знає таємницю, яку ти ховаєш від нього? Ні. Ти знаєш таємницю, яку Чарівник приховує від тебе? Ні. Троє сліпців. А? Здається, я бачу краще, ніж ти.

Річард замислився над тим, що приховує від нього Зедд. Він підняв брову.

— А які з цих таємниць знаєш ти, Еді?

Вона вказала пальцем на Келен.

— Тільки її.

У Річарда відлягло від серця. Він постарався зберегти непроникний вираз обличчя. Він був на грані зриву.

— У кожного свої таємниці, друже мій. Кожен має право зберігати їх, якщо вважає це необхідним.

Її усмішка стала ширше.

— Це правда, Річард Сайфер.

— І все ж, що з моїми друзями?

— Ти знаєш, як зцілити їх? — Запитала Еді.

— Ні. Якби знав як, то давно б це зробив.

— Твоє нетерпіння бути прощене. Це бути правильним, що ти турбуєшся про друзів. Я не тримаю на тебе зла за це. Але вгамуйся, вони почали отримувати допомогу з тієї секунди, як опинилися тут.

Річард в замішанні подивився на неї.

— Правда?

Еді кивнула.

— Їх торкнулися істоти з підземного світу. Щоб вони прийшли в себе, потрібен час. Не знаю, скільки часу. Але вони бути висушені. Недолік води — для них смерть. Значить, треба їх розбудити рівно настільки, щоб вони напилися, інакше вони помруть. Чарівник дихає рідше не тому, що йому гірше. У разі небезпеки чарівники завжди бережуть сили — вони занурюються в глибокий сон. Я повинна обох розбудити і напоїти. Ви не зможете поговорити з ними. Вони не впізнають вас. Не лякайтеся, коли побачите це. Іди. Принеси відро води.

Річард сходив по воду і допоміг Еді опуститися на підлогу перед Зеддом і Чейзом. Вона потягнула Келен за сорочку, і дівчина сіла поруч з нею. Еді попросила Річарда зняти зі стіни якесь пристосування, зібране з кісток.

Одне з них нагадувало тазостегнову кістку людини. Вся конструкція було покрита темно-бурою патиною і здавалася дуже давньою. На кістках були вирізані незрозумілі Річарду символи. До одного кінця кріпилися дві маківки черепа, що утворювали порожнисту кулю. Вони були гладко відполіровані і покриті висушеною шкірою. В середині кожного шматка шкіри виступав вузол, що нагадував пупок. Там, де шкіра відходила від черепів, з неї стирчали пучки жорстких чорних волосин, скріплені намистом, дуже схожими на ті, що Еді носила навколо шиї. Черепи були підозріло схожі на людські. Усередині кулі щось гриміло.

Річард шанобливо простягнув Еді дивний предмет.

— А що там гримить?

— Висушені очі, — не обертаючись, відповіла Еді.

Вона тихенько похитувала кістки над головами Зедда і Чейза і щось протяжно наспівувала на тій дивній мові, якою говорила з Келен. Глухо гриміли висушені очі. Келен сиділа поруч з Еді, схрестивши ноги і опустивши голову.

Так минуло десять чи п'ятнадцять хвилин. Еді знаком веліла Річарду підійти ближче. Несподівано Зедд сів і відкрив очі. Річард зрозумів, що Еді хоче, щоб він дав старому води. Еді продовжувала все так же тихо і — монотонно наспівувати. Річард опустив у відро ківш, зачерпнув води й підніс Зедду. Чарівник взявся жадібно ковтати воду. Побачивши, що старий сів і відкрив очі, Річард відчув полегшення. Це нічого, що Зедд навіть не може говорити і не знає, де знаходиться. Чарівник випив піввідра. Втамувавши спрагу, він ліг і закрив очі. Прийшла черга Чейза. Страж кордону випив всю воду, що залишилася.

Еді передала Річарду кістяне брязкальце і попросила поставити його на місце. Потім вона веліла йому принести з кутка купу кісток і розкласти їх на Чейзові і Зеддові. Еді вказувала, куди класти кожну кістку, слідуючи таємничому візерунку, відомому тільки їй. Під кінець вона змусила Річарда розкласти реберні кістки у формі колеса, так, щоб маточина виявилася на грудях у його друзів. Еді похвалила роботу Річарда, але він не відчував особливої гордості. Адже кожним його рухом управляла Еді. Вона підняла на Річарда білі очі.

— Ти вмієш готувати?

Річард згадав, як одного разу Келен сказала, що він готує пряний суп зовсім як вона. Еді була родом з Серединних Земель. Може, їй сподобається те, що нагадає про покинуту вітчизну? Він посміхнувся.

— Я буду щасливий приготувати тобі пряний суп.

Еді зробила здивований жест.

— Чудово. Давненько я не пробувала справжнього пряного супу.

Річард відправився в дальній кут кімнати і, сівши за стіл, почав різати овочі і змішувати спеції. Він трудився цілу годину, не зупиняючись, і весь цей час жінки, сівши на підлозі, вели бесіду на незрозумілій йому мові. «Обмінюються новинами з дому», — зраділо подумав Річард. Він був у відмінному настрої. Нарешті хтось зайнявся Зеддом і Чейзом. Той, хто знав, що треба робити. Покінчивши з приготуваннями, Річард поставив суп на вогонь. Йому не хотілося турбувати Еді і Келен — вони виглядали такими задоволеними — і він запитав Еді, чи не треба нарубати дров. Та явно зраділа такій пропозиції.

Річард вийшов з дому, зняв з шиї заповітне ікло, поклав його в кишеню і залишив сорочку на ганку, щоб та не промокла. Меч