Палац Посейдона - Томас Тімайєр

— Ось і ти! Нарешті! Іди-но, сідай мерщій, поки ще гаряче!

Від хвилювання Оскар захекався.

— Клеман, — вигукнув він. — Це Клеман!

Гумбольдт примружився.

— Про що ти?

— Найманий убивця! Асасин! — Оскар махнув рукою в бік душової. — Це він влаштував замах у Парижі. І він же винен в аварії з батисферою.

— Що ти кажеш? — учений скочив на ноги, впустивши виделку. — Ти впевнений у цьому? І в тебе є докази?

— Він щойно сам усе розповів мені. Там, у душовій.

У Гумбольдта перехопило подих від люті. Він кинувся до шафи, витяг звідти свій ціпок і оголив гострий клинок.

— Рембо, прошу за мною! Схоже, в нас тут завівся щур.

Клеман чекав на них біля вхідних дверей, схрестивши руки на грудях. На губах механіка вигравала усмішка, й у цілому він не справляв враження людини, яка була б чимось стурбована.

Побачивши Оскара, він почав усміхатися ще ширше.

— Ну що, друже мій, привів свою важку кавалерію?

Оскар хотів було щось сказати, але Гумбольдт виступив наперед, випередивши його. Вчений був такий самий на зріст, що й Норвежець, проте більш масивний і мускулястий. До того ж, він розлютився і мав загрозливий вигляд.

— Мені повідомили, що ви — саме той негідник, який полював на нас в Афінах і Парижі?

— Боюся вас засмутити, але так воно і є.

— Ви… — Гумбольдт схопився за руків’я свого ціпка, та вчасно опанував себе.

— Хто ваш роботодавець? — поцікавився він крижаним голосом. — Хто нас замовив?

Норвежець із посмішкою розглядав власні нігті.

— Ви маєте розуміти, що я зобов’язаний захищати інтереси мого клієнта, — нарешті, промовив він. — Професійна етика.

— Оскар повідомив нам, що ви визнаєте себе винним у загибелі «Наутілуса», — видушив із себе Рембо. Його борідка стрибала від обурення. — Це… це правда?

— Можете не сумніватися.

— Виходить, ви вбили й матроса — оператора парового підйомника, — констатувала факт Еліза.

Норвежець кивнув.

— Без цього не можна було обійтися. Все мало виглядати як нещасний випадок. Адміністрація порту Пірей, звісно, провела б розслідування, і наш нині загиблий капітан докладно відповів би на всі запитання. А на першій-ліпшій стоянці я б списався з корабля й доповів би замовнику про виконану роботу. Як то мовиться, ми мали чудовий план, та не так сталося, як гадалося.

Гумбольдт суворо запитав:

— Чому ж ваш замовник бажає нашої загибелі?

— Тому що ви пхаєте свого носа, куди не слід. Я не дуже цікавився подробицями справи, знаю лише, що ваші інтереси перетнулися з інтересами мого роботодавця. Він ладен був заплатити грубі гроші, аби лише не спливло на поверхню щось таке, що трапилося десять років тому. А зараз дайте мені дорогу, панове, я поспішаю.

Тим часом із боку кімнат, що були призначені для матросів, почувся шум. У коридор вибігли кілька моряків, і попереду — ті самі троє розбишак, котрі колись намагалися примусити Оскара драїти палубу. Глянувши на їхні обличчя, хто завгодно б злякався.

Рембо й Океанія одразу ж кинулися до них, щоб розповісти морякам про ситуацію, що склалася. Ті не йняли віри, виникла суперечка, почулася брутальна лайка, й лише за деякий час вони, нарешті, втямили, чого від них хочуть. Матроси застигли, переводячи погляди з Гумбольдта на суднового механіка, та врешті-решт відступили назад, вважаючи за краще не втручатися.

— Ваші колишні сусіди по кубрику на нашому боці, — уїдливо промовив Гумбольдт. — Тож вам, гадаю, більше нема на що сподіватися.

— Боюся, що ви помиляєтесь. — Норвежець вийняв із кишені штанів невеликий напівпрозорий предмет — блискучу коробочку з тонкими вусиками антен і кнопкою в центрі. Коли він натиснув на кнопку, Оскар мимоволі відсахнувся, але нічого не сталося.

Норвежець натиснув іще.

— Годі вже гратися! — гукнув Гумбольдт, вихоплюючи рапіру. — Ви підете з нами!

Він схопив Норвежця за лікоть, але тієї ж миті в коридорі почувся розмірений гуркіт. Потім щось клацнуло, і двері відчинилися. До приміщення бранців увірвалися Каліостро та роботи-охоронці, які весь час супроводжували свого хазяїна. Побачивши рапіру в руках Гумбольдта, мажордом скомандував:

— Ану приберіть руки від цієї людини! Вона перебуває під моїм захистом.

Гумбольдт миттєво сховав клинок. Роботи відтіснили його вбік і утворили щільне коло, ніби захищаючи найманця від нападу.

На обличчі Клемана з’явилася вдоволена посмішка.

— Ви ж чудово розумієте, що я не маю ніякого бажання довіку залишатися під водою. Тож я вигадав щось ліпше для себе і вжив заходів для свого звільнення.

Обличчя Гумбольдта спотворила лють.

— На додачу до всього, ви ще й зрадили нас!

— Я лише докладно поінформував Каліостро про ваші плани. Він не дуже зрадів, почувши, що ви маєте намір вивести з ладу життєво важливі комунікації міста і втекти.

— Негідник! Ви підслуховували!

Клеман знизав плечима.

— За це я отримаю свободу. Вже завтра я буду на шляху до Афін. А ви залишитеся тут назавжди. Шкода, що мені не можна бути присутнім на екзекуції, яку вигадав для вас Каліостро. — Він по-блюзнірському вклонився. — Пані та панове, гарного вам відпочинку!

Та цієї миті сталося таке, чого ніхто не чекав. Іполіт Рембо, який досі мовчки стояв позаду Гумбольдта, ніби прокинувшись від сну, з