Палац Посейдона - Томас Тімайєр

— А що коли, розповідаючи про Геркулесові стовпи, філософ мав на увазі зовсім не Гібралтар, а скельні утворення на східному узбережжі острова Крит, котрі мали ту ж саму назву? Уявіть собі карту Середземномор’я і проведіть пряму лінію від Александрії в Єгипті, котра була серцем світу за епохи еллінізму, до острова Крит. А тепер подовжте її — і вона перетне острови Санторіні, котрі на півтора тисячоліття раніше були одним із головних центрів мінойської культури.

Оскар здивовано скинув очі. Про мінойців він чув не вперше — спочатку від Нікомедеса, а тепер уже й тут, на глибині ста п’ятдесяти метрів.

— Якщо наші міркування є правильними, — вів далі Ліванос, — то слід взяти до уваги й величезне політичне та суспільне значення мінойської цивілізації. Тут же є велика кількість збігів зі свідченнями Платона. Мінойці панували на Середземному морі протягом багатьох століть — як на африканському, так і європейському узбережжі. І, нарешті, найголовніше: Санторіні разом із усіма містами, що були на них розташовані, зникли з поверхні землі буквально за одну ніч — точнісінько так, як це описував Платон, оповідаючи про Атлантиду. Проте не через виверження підводного вулкана, землетрус або цунамі, як багато хто вважає, а через вибух. Такий потужний, що він розірвав Санторіні на декілька частин і найбільші з них опустив на дно моря — приблизно туди, де ми з вами зараз і перебуваємо. Гумбольдт скептично усміхнувся.

— Але ж у світі не існує вибухової речовини, яка була б здатна цілком зруйнувати крупний острів, основу якого утворюють скельні породи. Це просто неможливо.

— Помиляєтеся, пане Гумбольдт, існує, і я її назву: це прагнення людей до знань, багатства та влади. Колись воно поставить людство на межу загибелі. Та в усьому іншому ви маєте слушність — сьогодні ті, хто живе на суходолі, не мають вибухових речовин, що були б здатними на таке. Інша справа — підводний світ.

Оскар розгубився. Ця людина прорікала самі загадки.

— Що ви маєте на увазі?

— Це велика таємниця, мій юний друже, — Ліванос стримано усміхнувся. — Та я відкрию її тобі. Мінойці володіли унікальним скарбом — каменем, який народився в глибинах Землі й багато тисячоліть дрімав у кратері вулкана. — Очі правителя блищали, коли він вимовляв ці слова. — Це був кристал, що містив у собі просто надзвичайну, незбагненну кількість енергії. Зверніть увагу й на те, що деякі незалежні джерела у пресі повідомляють про те, що в Атлантиді існували розвинені технології на основі використання кристалів і що її мешканці навіть будували літальні апарати, що живилися енергією кристалів. Можливо, що й цар Соломон мав подібний повітряний корабель. У «Хроніках Акакора», джерелі доінкського періоду, розповідається про те, що перший володар Лхаси прибув до Тибету повітрям, щоб заснувати там місто, яке було назване на його честь.

Гігантський кристал містив у собі колосальну енергію. Вона слугувала джерелом живлення для цілої цивілізації. Її використовували в літальних апаратах, освітлювальних приладах, із її допомогою виготовляли надпотужну зброю. Попри те, що енергію кристала використовували переважно в мирних цілях, для розв’язання господарських проблем, у державі знайшлися люди, яких такий стан справ не влаштовував. Вони марили про владарювання над світом. Ось саме ці люди, які перебували при владі, використовували кристал для власних потреб, перевищивши межу припустимого навантаження.

— А потім?

— У результаті кристал вибухнув. Саме цей вибух і розірвав острів на шматки, затопив Атлантиду і спричинив до такого цунамі, яке зруйнувало переважну більшість міст і сільських поселень мінойців. Співвідношення сил у Середземномор’ї радикально змінилося. А все, що залишилося від колись могутньої держави, ви можете бачити тут. — Ліванос указав на руїни. — Цілком можливо, що й це можна було б вважати міфом, якби не існувало неспростовних доказів, які ви оглянули.

Гумбольдт схилив голову й розвів руки:

— Тепер я остаточно заінтригований!

Ліванос усміхнувся.

— Ви, звісно ж, хотіли б запитати, звідки ми отримуємо ту величезну енергію, яка все тут живить?

Транспортний тунель закінчувався біля підніжжя величного білого храму. Десятки яскравих ламп освітлювали широкі мармурові сходи, над якими тьмяно виблискувало склепіння зі сталі та скла. Сходи вели вгору — до загадкового осяяного світлом куба. Поки його гості підіймалися відлогими східцями, Ліванос заїхав у своєму механічному кріслі нешироким пандусом, що тягнувся збоку від сходів. Напевне, він був збудований спеціально для того, щоб полегшити йому вхід до храму.

Шарлотта вже досить тривалий час не вимовляла ані слова. У неї в голові накопичилося стільки запитань, що вона навіть не знала, з чого почати. А відтак вирішила поки що стояти осторонь і спостерігати. Від того моменту, як було проголошено слово «Атлантида», все змінилося. Це відкриття було настільки вражаючим, що й сам Ліванос, і його високотехнологічна імперія машин відступили на другий план. А чи можливо, щоб це й насправді була Атлантида? Які таємниці приховує Палац Посейдона, і що являє собою цей дивовижний кристал давніх атлантів?

Приблизно на середині сходів дівчина наздогнала Гумбольдта і Ліваноса, які підіймалися попереду, та несподівано її обігнали Каліостро і його роботи. Мармурові плити відчутно здригалися під ногами механічних охоронців.

— Ваша величносте! — відсапуючи вигукнув Каліостро. — Лише два слова!

Ліванос обернувся і зміряв мажордома роздратованим поглядом.

— Чого ще?

— Ваша величносте, ви й насправді маєте намір повести до храму чужинців?

— Саме це я зараз і зроблю. І що вас не влаштовує?

— Але ж вони з верхнього світу! І ми не знаємо, чи можемо їм довіряти.

— Пусте, — відмахнувся правитель. — Нічого поганого вони нам не зроблять. І не забувай — протягом багатьох років я не мав можливості поспілкуватися з людьми такого рівня інтелекту.

— Ваша величносте, але