Палац Посейдона - Томас Тімайєр
Гумбольдт насупився.
— Здається, виникла таки якась несправність.
Він постукав по ящичку на спині пташки.
— Мабуть, акумуляторні батареї пошкоджені солоною водою. Подивимося, чи можна дати їм ладу. — Він уже взявся було за кришку акумуляторного відділення, коли знову почувся дивний металевий голос.
— Припиніть метушитися й вислухайте мене!
— Вілмо! — Учений відсахнувся від неї, ніби мікрофон міг вибухнути просто у нього в руках.
— Хто це говорить?
Замість потріскування почулося шипіння. Потім знову зазвучав голос.
— Це я — Ліванос.
Гумбольдт надзвичайно здивувався.
— Александр Ліванос?
— А що, вам відомий іще хтось із таким іменем? Звісно, це я. Мені довелося скористатися цим каналом, щоб отримати можливість поговорити з вами без зайвих свідків.
— Так-так, звісно, розумію… Дуже радий. — Гумбольдт був ошелешений.
— Слухайте мене уважно, часу в нас із вами обмаль, — перервав його Ліванос. — Адже, наскільки мені відомо, ви готували втечу?
— Звідки ви про це знаєте?
— Погляньте на стелю. Бачите невеличку кругленьку цятку, майже не помітну? Це оптичний передавальний пристрій. Я будь-якої хвилини можу чути й бачити, чим ви зайняті. Зараз я перебуваю в командному центрі «Спрута», єдиному місці, де Дарон не може стежити за мною.
На лобі Гумбольдта з’явилася глибока складка.
— І чого ж ви хочете?
— Перш за все, негайно припиніть будь-які спроби відчинити двері. Цим ви привернете увагу Дарон і Каліостро. Якщо ви справді хочете втекти, існує зовсім інший спосіб.
— Інший спосіб?
— Ваша пташка. Як ви гадаєте, чи змогли б ви їй передати кілька наказів за допомогою приладу в неї на спині?
— Мабуть, що так.
— Чудово. Тоді зробіть усе так, як я скажу.
Гумбольдт скептично гмукнув.
— Тобто, ви маєте намір нам допомогти?
— Ну, нарешті, зрозуміли! А навіщо б мені були всі ці хитрощі?
— Але чого ви хочете? Я не розумію вас!
Ліванос глибоко зітхнув.
— Гаразд, спробую все вам пояснити. Я давно шукаю можливість у будь-який спосіб покінчити з Дарон. Відключити або ж повністю знищити її. Що завгодно, аби тільки покласти край усьому цьому кошмару. Ця машина являє собою загрозу для всього людства. І якщо досі я не мав ані найменшої можливості відключити її, то ваша поява тут усе змінила.
— Як наша поява може бути пов’язана з цією проблемою?
— Ви — єдина людина, яка здатна все це здійснити. Ви маєте вдосталь мужності, мотивації та інтелекту. Крім того, у вашому розпорядженні засоби радіозв’язку. До речі, вам відомо, якого значення незабаром набуде цей видатний винахід?
— Я здогадувався, але яке відношення ми маємо до всього цього? Дарон — ваша машина, ви її створили, тож і знаєте, як її можна відключити.
— Я не можу цього зробити. Вже давно.
— Чому?
— Ви вважаєте, що я зміг би створити машину з такими інтелектуальними можливостями? Навіть за сто років таке не зможе й наснитися найвидатнішим ученим світу. О, ні, Дарон створила себе сама. Вона єдина у своєму роді. І вона надзвичайно обережна й підозріла.
— Якщо вам і справді потрібна наша допомога, то чому ви поводитеся з нами як із бранцями? Навіщо це ув’язнення, постійне залякування?
— Це було необхідним для вашої ж безпеки. Я мав переконати Дарон, що ви не являєте собою ані найменшої загрози. Якби ви знали, чого варте мені було саме лише відвідування разом із вами її резиденції в Палаці Посейдона! Дарон стежить за мною і вдень, і вночі, тому що давно здогадалася, що я обмірковую плани її знищення. Стосовно ж Каліостро, то з ним вам необхідно весь час бути насторожі. Він — найвірніший зі спільників Дарон. Пам’ятаєте, що він сьогодні вам сказав?
Гумбольдт наморщив лоба, пригадуючи.
— Щось про асиміляцію. Так-так, здається, він сказав саме це слово.
— Ви знаєте, що воно означає?
— Це поняття з галузі соціології, яке описує взаємне пристосування одна до одної різних соціальних груп.
— Примусове пристосування, якщо бути точними. Ви, напевне, вже здогадалися? Так, Дарон хоче, щоб ви змінилися.
— Змінилися?
— Саме так! Перетворилися на гібридних істот на кшталт Каліостро, — наполовину людей, наполовину машини. На механізми, що не мають ні думок, ні волі. Ви хочете цього?
Очі Гумбольдта широко розплющилися.
— Звісно ж, ні!
— У минулому Каліостро був моїм найближчим помічником. Він родом із Неаполя. Жвавий і життєлюбний, він обожнював гарненьких жінок, сміх і червоне вино. На цю людину я міг покластися в усьому. А тепер погляньте лишень, що сталося, — це монстр, у котрого на меті лише одне — догоджати своїй пані.
Гумбольдт був вражений.
— А чи є тут, унизу, звичайні люди? Взяти хоча б тих, кого ми бачили на полях?
— Усі вони — люди-роботи, як і Каліостро. Я — єдиний, кого Дарон пощадила.
— Чому?
— Я теж не раз замислювався, чому. Мабуть, це якось пов’язане з тим, що я — конструктор, творець найпершого варіанту Дарон. Можливо, стосовно мене в неї існує щось на зразок релігійних почуттів. Адже не кожен здатний так просто знищити того, хто тебе створив. Натомість вона тримає мене в ув’язненні, безупинно стежить за мною і з нетерпінням чекає моєї природної смерті. — Ліванос помовчав. — Усе, що ви бачили в Медитерранії — творіння Дарон. Місто, механізми, храм, палац. Злившись із прадавнім кристалом, вона
