Світляки на полі бою - В В Срібна

― Я знаю, мій друг живе в сусідньому селі, там і побудемо.- відповів Максим.

― Що ж, тоді вирішили, збираймося і їдемо. Наіле, ось, це місце та опис чоловіка якого тобі треба знайти. - Ян дав невеликий клаптик паперу з написами Наілю.

Ян стояв і збирав речі до сумки, Ольга стояла поряд і допомагала. В один момент, взявши невеличкий мішечок з їжею, вона завмерла.

― Щось трапилося?- запитав Ян, подивившись на неї.

― А? Ні, просто згадала дещо.- вона зробила невелику паузу і продовжила:- Пам’ятаєш наше навчання, тоді я навіть не здогадувалась, що він буде здатен на таке…

― Ніхто з нас про це не думав. Ми були просто дітьми.

― Але як, як він став таким? Раніше ж він завжди був поруч і допомагав нам, а зараз, зараз що з ним трапилося?

― Не знаю.- сумно відповів хлопець.- Але не варто про це. Ми впораємося. У нас немає іншого вибору.

― Так…- тихо відповіла вона, опустивши очі.

Ян взяв мішечок з їжею з її рук і поклав до сумки. Повісивши її на плече, він злегка обійняв дівчину і направився до дверей, але зупинився тримаючись за ручку.

― Знаєш… Іноді я звинувачую себе у тому, що він такий, можливо, якби тоді я вчинив так, як він того бажав, все дуло б інакше.- витримавши невелику паузу, він додав:- Мені його і досі не вистачає, але ніщо не вічне.- на його обличчі була посмішка, але очі були сумними.

― Яне.- Ольга могла лише сумно на нього дивитися, адже слів, якими б вона могла йому зарадити не було.

― Ми впораємося, не хвилюйся.- після декількох секунд мовчання він продовжив:- Я більше не дам слабину.- посміхнувшись, він вийшов залишаючи Ольгу на одинці.

Він стояв на балконі своєї кімнати. Вечоріє, сонце м’яко освітлювало його обличчя. Спокійне, розслаблене. Глибоко зануреного чоловіка окликнув голос слуги.

*― Вітаю вас, великий Султане. Я ваш вірний слуга слухаю вас.

*― Пора діяти більш радикально, ми рухаємося занадто повільно.- він повернувся спиною до світла. Його тінь майже сховала його обличчя в темряві, але його посмішка і впевнений погляд як завжди виділялися.- Передай мою пропозицію Польському королю. Я пропоную об’єднатися за для знищення козаків. Ми розділимо їх землі, а самих зробимо рабами або вб’ємо.

*― Це все?

*― Так,- знову повертаючись обличчям до сонця сказав він.- можеш іти, а і поклич до мене Джабіра.

*― Слухаюся.- вклонившись, чоловік пішов геть.

Він тихо зайшов до кімнати. Рустем вже сидів на краю ліжка в глибокій задумі. Його очі здавалися вже не такими світлими й впевненими, вони були більш темними та сумними. Ніби в ньому відображався весь той тягар, який зараз був на його душі.

*― Володаю, ви мене кликали?- вклонившись запитав чоловік.

*― Так, сідай.- показавши на місце поряд, відповів султан.

*― Щось трапилося? Ви виглядаєте схвильованим.

*― Я наказав готуватися до бою, але я не хочу, щоб Айнур постраждав. Ти, як ніхто інший це знаєш. Чи не так?

*― Не розумію про що ви.

*― Що ти думаєш про мою ідею повернути його?

*― Якщо ви так бажаєте почути мою думку. Я думаю, що не варто цього робити. Одного разу він вже намагався вам зашкодити. Це може трапитися знову.

*― Я вбив Наіля і не повірив йому. Саме через мене Айнур став таким в очах моїх підданих. 

*― Що ви…

*― Мовчи. Ти нічого не знаєш. Я використав його після чого позбувся, хто заважає зробити так і зараз? Чи не так?- сказав Рустем подивившись на Джабіра і посміхнувшись.

*― Ви перебільшуєте.

*― Хто знає, хто знає. Думаю, що ти прекрасно мене зрозумів.- Рустем встав і підійшовши до столу налив собі води.

*― Султане, прошу поясніть мені ваші слова, я не розумію.- стурбовано насупившись відповів він.

*― Припини ці ігри Джабіре, я все знаю.

*― Якщо ви думаєте, що те, що розповіла вам султанна правда, то клянусь, ви помиляєтесь. Я б ніколи.

*― Я знав все з самого початку.- перервав його Рустем.- З того моменту, як ти підставив Наіля, щоб Айнур розчарувався у мені. Чи все було не так?

*― Султане я…

*― В дечому ти прорахувався, Айнур, після всього цього, не вирішив покинути мене, адже його, як і тебе, цікавила влада.Тоді ти підставив його. Гадаєш чому я його прогнав і чому твоя голова все ще у тебе на плечах? Бо Айнур перестав бути повністю слухняним і мені потрібно було показати йому його місце, аби підкорити його. А голову ти маєш, бо корисний в цьому і якщо не будеш заважати та допоможеш закрити його в моєму палаці, залишишся і з головою і з посадою.

*― Виходить, що це з самого початку йшло по вашому плану, окрім того, що того врятували козаки і його другої втечі?

*― Вчинки Кюсем я також прорахував, а на випадок, якби його не врятували козаки, там були мої люди, йому б не дозволили померти, а втеча…- Рустем розсміявся.- Це було цікаво! Я навіть не думав, що його дослідження до чогось приведуть.- Рустем взяв одну троянду з вази та направився на балкон крутячи її у руці, Джабір направився за ним.- Він вже був в моїх руках, ще б декілька хвилин і я б зламав його. Якби не твій прокол.- він роздавив квітку в кулаці після чого викинув її на підлогу.- Ти мав зупинити його, тільки заради цього я тебе тримав біля себе, а ти виявився слабаком і заціпенів побачивши його силу, але я не вб’ю тебе за це, не хвилюйся, але ти повинен при вашій наступній зустрічі бути сильнішим і схопити його. Ти ж не підведеш мене?