Берегиня - Настуся Соловейко

Тому що домашні духи істоти норовливі, захоче прибере, а ні – то ще і поламає щось. Принаймні, так говорили. Сама я їх ніколи не бачила.

Я поклала книжку на полку і присіла на ліжко. Руки почали тремтіти. Не можна дозволити собі впасти в істерику! Я жива і все добре!

Піднявшись, пішла до ванної кімнати, включила воду й додала заспокійливого настою.

Скинувши плаття, залізла у ванну, пари настою потроху мене розслабили і я відчула легкість у тілі.

Що це взагалі таке було? І що це було із Себастіаном? Нічого подібного в житті не бачила, хоча, можливо, я просто дуже мало знаю про магію абсолюту. Та, я і чудовиськ пустелі бачила тільки на малюнках у підручнику. Втім, такого павука там точно не було, я б запам'ятала.

Вийшовши з ванни, швиденько натягла нічну сорочку, та спати зовсім не хотілося.

Я переживала за цього півня щипаного. А що, як він поранений? І чому сказав не казати нічого дядьку?

Але і виходити з кімнати було лячно.

Я дістала кристал зв'язку і написала Глорі. Вона не відповіла, мабуть, спить вже.

Лягла у ліжко. Сон не йшов. Крутилася з боку на бік, а потім не витримала – підхопилася, натягнула халат і вийшла у коридор.

Нічого страшного не станеться, якщо я хоча б запитаю як він, а то ще помре до ранку.

Хоча, перспектива була привабливою, та все ж таки, він не чужа мені людина.

Підійшовши до дверей його кімнати я тихенько постукала. Нічого. Я зібралась з духом і постукала сильніше, з того боку почувся якийсь шум і звуки кроків.

Двері відкрив Себастіан. Напівоголений Себастіан. Тобто, без сорочки. В руках тримав рушник, певно, вийшов із ванни.

Мимоволі мої очі пробігли вздовж скульптурних м'язів, один тільки прес чого вартував! Та на ньому ж прати можна! А ще, на плечах і грудях чорніли татуювання у вигляді древніх рун, деякі я знала.

– Все роздивилася?

Я швидко підняла погляд й глянула йому в лице, очі знов зелені, як завжди.

– Так, тобто ні!

Духи, що я верзу?!

Він криво усміхнувся.

– Послухай Себастіане, я правда за тебе злякалася, і, не могла заснути, але тепер бачу, що з тобою усе добре, тож, я піду.

– І часто це з тобою буває? – спитав серйозно.

– Що саме? – не зрозуміла я.

– Часто за мене переживаєш?

– Ні! Тобто, все не так!

– А як? Ельвіро, зі мною все просто прекрасно, і повір, за мене є кому переживати, тож, на добраніч.

Він гупнув дверима просто перед моїм носом.

Я стояла на одному місці ще деякий час, а потім швидко повернулася до себе.

Жбурнула халат у крісло і залізла у ліжко.

Ну, який надутий індик! Та я більше в житті не поцікавлюсь як він себе почуває. Це ж треба! А з іншого боку, на що я сподівалась? Чи це не той самий Себастіан, який постійно який смикав мене за волосся, тренував на мені магічні прийоми, обзивав, підставляв перед вчителями, держав закритою у підвалі?!

Ще якийсь час я просто кипіла від гніву. Я і справді дурепа!

У магічному нічнику пропливали маленькі феї, вони перелітали із квітки на квітку і підморгували одна одній. Загасити його не вистачало духу, після побаченого, я боялася спати у темряві.

Поступово мої повіки закрилися і я знов опинилася у коридорі поряд із Себастіаном. Однак, цього разу він не просто до мене доторкнувся, він мене поцілував. Ось тобі й торт Дівочі Сни!

Любі читачі! Якщо вам подобається історія підтримайте автора вподобайками і коментарями!