Берегиня - Настуся Соловейко

Треба іти геть, я зробила крок назад і щось хруснуло під каблуком.

В повній тиші звук видався гуркотом грому.

– Хто це, любий? – прошепотів дівочий голос

Себастіан повільно, наче лінивий ситий кіт, повернувся у мій бік. Уп’ялив в мене важкий погляд.

– Та ніхто, не бійся, крихітко, це просто наш домашній дух.

Це вже було занадто, навіть для нього, я відкрила рота, щоб щось сказати, але не змогла. Лють здавила мені горло.

Не знаю, як це вийшло, та наступної миті чорна шовкова хустка, до того недбало відкинута на плечі, сама зав'язалася навколо його шиї й почала затягуватись дужче і дужче.

Себастіан не одразу зрозумів в чому справа і схопився рукою за горло, а я засміялася, таким кумедним і розгубленим я ще ніколи його не бачила! Завжди зібраний, готовий до атаки, навіть трохи суворий.

Розвернувшись і все ще сміячись побігла до своєї кімнати, звичайно, хустка його не задушить, на це б ніколи не хватило моєї магії, але вираз його обличчя ще довго буде підіймати мені настрій!

Трохи пізніше, після того, як покоївка допомогла мені передягтись у нічну сорочку, я стояла біля величезного вікна у своїй кімнаті й думала, що, може, не така вже і погана, ця магія берегині, принаймні неочікувана.

Дорогі читачі!

Трохи візуалізації для вас!

P.S. Якщо ви не бачите картинки (таке буває, тому що через деякий час вони зникають на Букнет) можете подивитися їх в моєму Інстаграм. Посилання в профілі.

Себастіан

Ельвіра