Берегиня - Настуся Соловейко

– Вибач, але хто ти?

– І чого вас тільки вчать у ваших школах, я – Феррікон.

Він промовив це з такою гордістю, що я не наважувалася запитати хто такий цей самий Феррікон.

– Не знаєш? – він пирхнув  – Я домашній дух, але не простий.

– Тобто, не прибираєш?

– За що мені це? – він хитнув головою і закотив очі.

– Ні, я старший домашній дух-охоронець. Зазвичай, прибирають молодші – Сердикони.

– Про таке нам не розповідали, до того ж, всі домашні духи давно сплять, і ти перший якого я бачу.

– Так і є, я собі спав, а потім мене щось розбудило, до речі, що у тебе за вигляд? Ти що грядки сапала?

– Я? – здивувалася

– Ти, ти.

Я вже встигла забути про свій зовнішній вигляд.

– Та ні, просто сьогодні у мене був поганий день, а все ж таки, як ти зміг прокинутися?

– От і я б хотів знати як, я собі спав у цій книжці, бачив казкові сни, а далі – бах і я вже тут.

Він тицьнув лапою на книгу, яку я знайшла на горищі.

 – Дивно, я її сюди не приносила, вона сама з'явилася тут кілька днів тому. То, Феррікон…

– Взагалі то, мене звати Уітмор , Феррікон – це просто загальна назва. – перебив він.

– Приємно познайомитись Уітморе, я Ельвіра.

– Не можу відповісти тим самим. –  він роздратовано смикнув хвостом.

– Послухай, якщо хочеш, я спробую допомогти тобі знов заснути, але на це потрібен час, може розкажеш, що ти вмієш?

– Багато чого, здебільшого можу захистити дім, господарів, якщо треба.

– Як?

– А так. Думаєш магічні замки, це просто груда каменів? Ні! В них є своя унікальна суть, душа, яку я охороняю, під час нападу, я можу розбудити будинок – ми об’єднаємо свої сили і захистимо господарів.

– Тобто, зараз хтось у небезпеці?

Він на хвилину заплющив очі і поводив носом.

– Ні, господарям нічого не загрожує, окрім…- він зупинився - але, тут я безсилий.

– Ти про що?

– Ні про що, до речі, ти тут чужа, звідки ти? І ще, ти так дивно пахнеш.

Він підійшов ближче, скочив на ліжко і наблизив носа до моєї руки, втягуючи запах.

– Дуже приємний запах!

– Мої духи?

Він фиркнув.

– Та ні, приємно пахне твоя магія, чекай, чекай, ти що, берегиня? – він здивовано глянув на мене

– Так, а що?

– Оце так-так, вже багато років вас не бачив!

– То, може, це я тебе розбудила?

– Навряд чи, ти не належиш цьому дому, принаймні, я не відчуваю спорідненості між тобою і хазяїном.

Я хотіла ще щось спитати, та він поворушив вухами і сказав:

– Сюди йдуть, не хочу, щоб мене бачили, ще зустрінемось. – махнув хвостом і щез.

У двері постукали.

– Панночко, можна?

– Так, заходь, Кітті.

Двері відкрилися і щось хруснуло у неї під ногою.

– Ой, лишенько! Що це у вас тут панночко?

– То я розбила, випадково, звичайно.

– Зараз все приберем.

Кітті була простою людиною, тож, прибирати довелося віником і ганчіркою. Мені стало совісно, що додала їй роботи. Потім вона допомогла мені прийняти ванну і вкластися спати.

Лежачі у ліжку я силкувалася заснути, але перед очами знов і знов повторювався момент коли я ледь не поцілувала Себастіана й мене накривав сором.

Як я могла? Чому взагалі полізла до нього з поцілунками? Так, він гарний, то й що з того?

– А ще сильний і мужній. – підказав внутрішній голос.

Я підскочила у ліжку. Це вже нікуди не годиться, так не довго і стати однією з тих дуреп, що втрачають свідомість коли він заходить до бальної зали!

А як він шарахнувся від мене, наче я прокажена!

Ні, Ельвіро, ти просто хочеш, щоб він був тим, ким бути не може – прекрасним принцем, а він, на жаль, чудовисько.

З цією думкою я знов лягла. Блимнув кристал зв'язку, показуючи повідомлення від Глорі, а я ж геть про неї забула!

Ми переписувались ще деякий час і я й сама не помітила, як міцно заснула.

Вранці до мене прийшла цілителька, оглянула, і виписавши тонізувальний настій відбула.

Тиждень промайнув непомітно, я більше не бачила ані Себастіана, ані Уітмора, хоча, поговорити з останнім була б не проти.

Намагалась знайти якісь дані про Ферріконів і, взагалі, про домашніх духів, однак, подібної літератури в дядька не було. І не дивно – ця тема нікого не цікавила.

Настала неділя, за день до того привезли нову сукню і я не знала, чи наважусь її надіти.

Темно-синя, з вузькою довгою спідницею, короткими рукавами ліхтариками і квадратним вирізом.

Так, виглядала я в ній гарно, проте, виріз був занадто відвертим.

Я як раз крутилась у ній перед дзеркалом, коли на екрані кристала з'явилась схвильована Глорі.

– Еллі, ти там, ти мене чуєш?!

– Чую, я тут! – підійшла ближче.

– Ооо, оце так сукня! Від Мадам Кюр'є?

– Так, подобається?

– Чудова! Але в мене є цікава новина, я дізналася, що до нас сьогодні запрошено Еріка Рота.

– Он як! Дізналась про нього щось?

– Так, мама сказала, що він в нашому місті недавно, його перевели зі столиці сюди. Його сім'я дуже заможна – вони видобувають ортензій.

Ортензій був надзвичайно дорогим металом, цінність його полягала у тому, що він дуже добре захищав від магічного впливу. З нього робили обладунки для абсолютників і не тільки, різноманітні прикраси, обереги тощо.

– Ого, нічого собі!

– Уяви! А ти в цій сукні підеш?

– Навіть не знаю, тобі не здається, що вона трохи занадто?

– Хіба що трішки, алеж, уяви собі лице Еріка коли він тебе у ній побачить! – Глорі сплеснула руками.

– Ти так кажеш, ніби я заміж за нього збираюсь. – пирхнула.

– А чому б і ні?

– Я ж його зовсім не знаю!

– Ну, то сьогодні в тебе є шанс пізнати його трохи ближче, якщо ти розумієш про що я, – Глорі пограла бровами і захихотіла.

– Та ну тебе! Все, до вечора!