Берегиня - Настуся Соловейко

– Що з тобою сталося?! – скрикнув він.

Тепер і Себастіан випустив мене з рук і здивовано роздивлявся.

Виглядала я, чесно кажучи не дуже. Волосся скуйовджене, де-не-де з нього стирчали квіти і трава, плаття все в землі, трохи порване знизу, не кажучи вже про лице і руки перемазані багнюкою.

Я ніби подивилась на себе їхніми очима, і випалила:

– Це не те, що ви подумали, на мене напала якась плодоїдна ліана! Вона тягнула мене крізь клумби з квітами. Мене спас магістр світла і все нормально!

І щоб довести що все в порядку я бадьоро зробила крок у бік вітальні, скрикнула від болю і мало не впала, якби мене не підхопив Себастіан.

Це було дивніше за все, що відбувалось зі мною у житті. Один вечір, а вже другий чоловік тягає на руках.

Але мій захват швидко закінчився, бо Бастіан жбурнув мене на диван наче мішок із картоплею.

– Тепер все спочатку і без метушні! – подивився мені в очі.

Довелось розповідати. Коли я закінчила, дядько здивовано подивився на Себастіана.

– За все життя таке перший раз чую, щоб хижі ліани в наших садах! – шоковано вигукнув.

– Так, це досить незвично, але не забувай тату, це може бути пов'язано із проривом. Дай, подивлюся. – повернувся до мене.

Понад усе хотілося врізати ногою йому просто в лоба, та я мовчки підтягнула юбку до коліна.

Тепер синяк розтікся від щиколотки майже до коліна, подекуди було видно запеклу кров.

– Треба викликати цілительку. – схвильовано проговорив дядько.

– Не треба, в мене є цілющий бальзам, до того ж, я не відчуваю залишків отрути. Нехай Кітті принесе воду, мило, і знеболювальний настій.

– Добре я їй сам скажу, втім все одно, зараз зв'яжусь із цілителькою, нехай огляне.

Ми залишилися удвох, мовчання давило на мене немов бетонна плита.

Я відчувала, що Себастіан злиться, втім, чи це не його звичайний стан?

Кітті принесла все, що просили й хотіла помити мою ногу, але Бастіан її відіслав. Коли вона вийшла, він жбурнув мені губку.

– Думаю, і сама впораєшся. Не думай, що я купився на цю слізливу історію, не знаю, де ти була, але точно не в садах.

– І де ж, на твою думку, я була? – спитала роздратовано, одночасно здираючи з ноги присохлу панчоху.

– Не знаю, можливо, вам закортіло розважитись і ви були в забороненій частині міста.

– Я не дурна! – пирхнула.

Заборонена частина міста на те і була забороненою, щоб туди не ходити, я навіть, не знала, що там таке.

– Що, правда? – він глузливо посміхнувся.

Я нічого не відповіла, а просто обережно змивала бруд і кров з ноги. Потім витерлась і повільно нанесла цілющий бальзам. Біль почав вщухати і синяк вже не виглядав таким темним.

Увесь цей час Себастіан просто спостерігав за моїми діями.

– Посидиш так хвилин десять, доки все не вбереться. А поки що, можеш розказати реальну версію, ти ж знаєш я можу перевірити. – він втупив у мене важкий погляд.

– Залізти мені в голову? Ти вже геть здурів, Себастіане? Це заборонено законом! До того ж, я сказала правду, все так і було.

На щастя повернувся дядько.

– Завтра зранку приїде цілителька, але вона знає цього Еріка Рота і сказала, що якщо він нейтралізував отруту, то, все буде у порядку.

Я багатозначно подивилась на Себастіана. Що за манера ніколи мені не вірити?

– Що ж, тоді все нормально, я допоможу Ельвірі піднятися до її кімнати, а ти іди відпочивай, батьку.

– Добре, синку, ти правий, я сьогодні перехвилювався. Еллі, я радий, що з тобою все добре, але наступного разу спробуй бути більш обачною.

– Обіцяю, дядечку!

Він узяв книгу і пішов до себе.

Я вже хотіла встати, але не встигла – Себастіан знов підхопив мене і поніс наверх до моєї кімнати.

Не знаю, чи то день був занадто важким для мене, чи то далось взнаки, що це друге чудовисько поспіль, але мені захотілося заплакати.

– Навіщо ти це робиш?

– Роблю що?

– Несеш мене, я могла б і сама дійти, або попросити Кітті допомогти.

– То, мені тебе залишити тут?

Я нічого не відповіла, проте відчула як сльози покотилися з очей і схлипнула.

Хотілося просто тепла, я так втомилась від того, що він такий, втомилась, що не розумію, що сама відчуваю.

Мимоволі я притулилась до його грудей, туди, де калатало серце, хотілося, щоб це серце билося для мене.

Він приніс мене до кімнати й посадив. Не відсторонюючись сперся двома руками на ліжко, так ніби обіймав. Його лице було так близько, що я бачила темні краплинки в зелених очах, не знаю, що на мене найшло, але я сама потягнулася до його губ. Себастіан відсахнувся так різко, що я ледь не втратила рівновагу.

– Вибач, та я не цікавлюсь безталанними сирітками, що полюють за грошима. Я пришлю до тебе Кітті. – сказав крижаним тоном і вийшов.

А мені здалося, ніби він мене вдарив. Схопила першу ліпшу річ із тумбочки та жбурнула у двері, потім ще і ще.

Аж доки не почула розпачливе:

– Ой, ой, а я тут до чого! Ледь не забився! Дівчино, ти що, з лісу вийшла?!

Від подиву, я так і заклякла із якоюсь банкою в руці.

– Хто тут?!

 Роззирнулася, однак, нікого не побачила.

– Та тут я, не верещи.

Я все озиралася, але ніяк не могла зрозуміти звідки лунав голос. Аж раптом, побачила, як маленькі часточки світла притягуються у центр кімнати, наче крихітні світлячки.

Поступово, їх ставало все більше і більше, сяяння було таким сліпучім, що мені довелось на мить прикрити очі.

А коли відкрила знов, то побачила, що світ згас, а замість нього на підлозі сиділо наймиліше створіння, яке я колись бачила.

Воно було трохи схоже на лисицю, проте більше за розміром, з довгим білим хутром, яке спалахувало блискітками то тут, то там.

На кінчиках вух і хвоста блищали маленькі кристали.

– Ну, і чого ти все тут розкидала? – звернулася до мене істота.