Примхлива мрія - Agrafena

– Альфа не погодиться. Йому легше просто паралізувати мою волю та тіло, і жодних проблем.

– Я його дуже попрошу. Погоджуйся. Все одно він скоро виставить мене звідси, як тільки портал буде готовий для переміщення в мій світ. Я й так трохи посварилася з ним, щоб поговорити з тобою. Знаєш, – прошепотіла, дивлячись прямо в його великі карі очі, обрамлені густими чорними віями (мрія всіх панночок), – Зейлі сказав, що може так на мене впливати, що я буду на колінах біля його ніг повзати. Він дійсно таке може?

– Може, на жаль, – гірко прошепотів хлопець, – і не лише це.

– Тоді тим більше погоджуйся на мою пропозицію, інакше він мене вижене, а тебе просто знерухомить.

– Він не погодиться, – вперто повторив Догер.

– А ось це ми зараз і дізнаємося, – рішуче попрямувала до дверей, за якими, була впевнена, зараз ховався альфа всіх тутешніх альф. – Чорт! Як же їсти хочеться, – ремствувала на ходу.

Випливла як пава за двері і завмерла: у коридорі, як мишенята, принишкло і підпирало стіни мабуть все населення цього будинку. Прямо за дверима стояли Зейлі з Тамілою, одразу за ними – літній чоловік з напрочуд ясними блакитними очима, далі – троє молодих хлопців, жінка середніх років, і завершала вовчу колону вже знайома мені Атлі.