Примхлива мрія - Agrafena

Вона виглядала б як справжня фотомодель, якби не вдягла на себе щось на зразок безформного мішка, який, мабуть, помилково вважає за сукню. Одяг місцевих жінок просто дратує мене.

– Таміло, дівчинко моя, – поспішив до неї начальницький альфа, кинувши на мене вбивчий погляд, – ти ж не повірила?

Якщо вона повірила, то мені кінець. В кращому випадку, він мене просто вб’є. А в люті альфа гірше за Догера буде. До того ж зупинити його нікому не під силу. Схоже, я серйозно встряла. Смикнув мене біс за язик, щоб сперечатися з Верховним.

– Зейлі, – красуня посміхнулася і легенько погладила чоловіка, що підскочив до неї, по щоці, – нехай дівчинка спробує достукатися до розуму хлопця. Гірше все одно не буде. А раптом у неї вийде?

Вона вислизнула із міцних обіймів, у які її одразу ж захопив Верховний, як тільки наблизився, і, легко ступаючи, підійшла до мене.

– Я – Таміла, – представилася, доброзичливо дивлячись на мене. – Дружина ось цього грізного вовка, – вона знову посміхнулася, вичікувально дивлячись на мене.

– Я – Вікторія, дружина Нарідіса, – ледве вимовила я. Ще ніколи не доводилося так представлятися.

– Ось як? – її сміх пролунав дзвіночком. – Думаю, Ріду з такою винахідливою дружиною нудьгувати не доведеться.

– Занудьгуєш з нею, – буркнув невдоволено Зейлі. – Нарідіс ще сам не знає, який "скарб" йому дістався.

– Знає, не хвилюйся, – я остаточно перейшла на "ти". – То як щодо розмови? – Нагадала я про початкову тему. – Мені дозволять поговорити з Догером?

– Розмовляй, – буркнув він, – тільки близько до клітки не підходь.

– І ще одне, – не звертаючи уваги на здивовано підняті брови головного перевертня, випалила я, – щоб ніхто не слухав нашу розмову.

– Добре, – несподівано погодився Зейлі, знову обіймаючи свою жінку за плечі, – у тебе пів години, поки готують портал у твій світ. – Ходімо, люба, – кинувши на мене суворий погляд, повів дружину якомога далі. Адже, хто знає, на що я ще здатна?

Я проводила їх поглядом і кілька разів глибоко зітхнула, набираючись впевненості. Я напросилася на розмову, а що робити далі – зовсім не уявляла.