Полонянка спустошених земель - Анна Ліє Кейн

- Навіщо тобі це? - вже спокійніше, але все ще збентежено поцікавився Торгнір.

- Бо на візит мерця вони не чекатимуть, - маршал знизав плечима. Король від цієї відповіді насупився:

- Куди ти зібрався? У Чогрі?

- Саме так. Командири знають усе, що їм треба робити. Ми розробили стратегію, армія успішно просувається вперед. А мені треба завітати у гості до хана.

- Це безумство! - вигукнув Торгнір. Він зробив крок ближче до брата, уважно придивився до його очей: - Ти можеш загинути там!

- Можу, - не став сперечатися маршал. - Але не збираюся цього робити.

- Ти потрібен тут! - не здавався король. Але Асгейр був непохитним:

- Я потрібен своїй дружині. Для армії і своєї країни я зробив усе, що міг. Тепер я маю врятувати Сандру.

- Ні! Ти просто наражаєш себе на небезпеку! - розлютився Торгнір. - Я не можу втратити кращого з усіх можливих головнокомандувачів, коли Мілаїра знаходиться у такому становищі. Які ще сусіди можуть спробувати на нас напасти? Тому я забороняю тобі їхати! Подумай про місцевих жителів, про мирних мілаїрців, яких ти наразиш на небезпеку! Ми повинні поки що залишити Сандру там.

Торгнір не одразу зрозумів, що саме сказав. А тіло Асгейра скамʼяніло. Посмішка зійшла з його обличчя, а в очах майнув північний холод. Король замовк, проковтнувши усі наступні слова. Відступив, уважно стежачи за рухами брата. У кабінеті одразу стало незатишно.

- Пропонуєш залишити Сандру у полоні? - перепитав Асгейр тоном, від якого мурахи починали бігати шкірою. Торгнір прикусив язика. Він глянув на двері, за якими чекали його охоронці, Але в голові майнула приречена думка «не встигнуть». Асгейр не рухався з місця, лише погляд його змінився. Став жорстоким, безжалісним: - А ти все більше нагадуєш мені батька.