Світляки на полі бою - В В Срібна

― Ну як! Поки не скажеш я не перестану!

― Добре, добре. Я просто використав трішки магії.

― Круто! А я так зможу?

― Ні.

Ян подивився на свою ногу, а затим на ногу Семена. Там виднівся червоний слід схожий на руку. Вставши він підійшов до хлопця і нахилився над його ногою.

― Ти чого?- Семен спантеличено дивився на Яна.

― Наріомі.

― Круто! Слід отак просто взяв і зник!

― Феріза.- за мить навколо них піднявся вітер і вони за мить були сухими.

Використавши магію зцілення ще й на собі він встав і обтрусившись направився в сторону селища.

― Стій, мене зачекай.- хлопець встав і побіг за новим знайомим.

― Запам’ятай, розкажеш комусь про мою магію і я тебе знищу!

― Добре, але тільки, якщо ми станемо друзями!

Ян задумався, але за декілька хвилин все ж погодився.

― І знову це місце. Де я про все дізнався і вмовив тебе про дружбу.- Семенчик сів поряд з Яном, який спостерігав за водяною гладдю.- Ну що, повторимо нашу історію і ледь не втопимося!- сміючись сказав він дивлячись на Яна.

Ян засміявся. Перед ними пропливали зелені дівочі віночки з вплетеними квітами й свічками вогонь яких приємно відбивався у воді.

― За декілька хвилин тут буде натовп дівчат поспішаючи за ними.

― Пропоную втекти глибше у ліс.- він встав і потягнувся.

― Згоден.

Вони встали й направились глибше. За два десятки метрів вони сіли на траву і продовжили роздивлятися річку, яку було все ще добре видно.

І справді десяток дівчат і хлопців все ще бігли слідкуючи за віночками.

Як тільки вони зникли з поля зору, Семен дістав невеличку дерев’яну сопілку. І заграв ніжну, чарівну мелодію. Вона влучно доповнювала пейзаж і здавалося, що все погане, що було до цього, більше не існувало.