Світляки на полі бою - В В Срібна

― Ні. Мабуть, піду, у брата зараз багато справ. Сподіваюсь, що зможу чимось допомогти.

― Добре, нехай щастить. Я якось зайду до тебе. Посидимо, поговоримо.

― Домовилися. До зустрічі.- відповів Ян і посміхнувся йому.

Пройшов вже майже тиждень. За минулий час йому стало в рази легше. І він вперше вирішив піти прогулятися.

За декілька хвилин перед ним відкрився прекрасний вид. Вранішнє сонце повільно підіймалося і колосся пшениці вигравало золотими відблисками, прохолодне повітря приємно наповнювало легені. 

За декілька метрів він зупинився і сів у дерева біля пшениці. Розгорнувши куплений записник, він почав роздивлятися малюнок на одній зі сторінок. Зображення прекрасної діви по пояс занурений у воду, яка невеличким гребінцем розчісувала свої довгі коси. Нижче досить гарним почерком було написано:

« Історії про русалок заворожують мене, але одночасно з цим і лякають. Зрозуміти хто ж тебе веде за собою до води важко. Мабуть, після цього досвіду, я став ще більш обережним, але почну я з їх характеристики та природи.

За різними повір’ями русалками ставали утоплені дівчата.

Кажуть, що живуть вони на дні річок у прекрасній кришталевій палаті й виходять вони лиш тоді, коли місять зійде на небосхил. Сідаючи біля берега, вони розчісують своє волосся, або співаючи, затягують мандрівників до себе у кришталеву безодню.

А захистити від русалки може лише хрест, або полин. (Про це мені розповіли старожили, але припускаю, що ці думки в них з'явилася через їхню віру. Тому варто спробувати знайти, що ще може врятувати від цих створінь).

Дізнавшись про них мене здолала велика допитливість і дочекавшись темряви, я пішов у бік водойми. Знявши хрест і поклавши його за десяток метрів для певності. Я підійшов до води, сів і став чекати.

Після того, як пройшло вже з чотири години, я почав сумніватися. Сонце мало сходити вже за годину. “ Схоже мені доведеться повернутися сюди ще не раз.” - подумав я встаючи. Як тут роздався ледве чутний, жіночий сміх. Повернувшись, я побачив на іншому березі фігуру молодої, тендітної, оголеної дівчини. Затамувавши подих, я спостерігав, як вона повільно підпливла до мене й оперлась об камінь за декілька метрів. Нарешті я зумів гарно її роздивитися.

Темне, довге волосся спадало легкими локонами на оголені груди. Очі були зеленими й завдяки залишкам місячного світла ніби світилися. Оговтався я тільки тоді, коли був уже по коліна у воді. Зрозумівши, що ризикувати ще більше не варто, я розвернувся і направився назад, але почувши жіночий спів ніби провалився у безпам’ятство. Мені пощастило з тим, що оговтався. Побачивши прямісінько переді мною русалку, яка вела мене за руку все глибше й глибше. Вибратися вийшло не одразу. Вона всіма силами намагалася втопити мене, але мені пощастило й увесь мокрий я лежав на березі.

Чесно кажучи, ця ситуація навіть викликала в мені захват, не знаю чому, але мені це сподобалось. Можливо, це просто радість через те, що вижив, а можливо, що моя жага до відкриттів переплюнула навіть страх самої смерті. »

Перегорнувши ще декілька сторінок він побачив малюнок діда з великим черевом що сидів у воді. Борода йог була мов із водоростей, а в деяких місцях замість шкіри луска. Він почав читати записи, які як завжди були нижче:

« Я продовжив досліджувати темну чи точніше казати іншу сторону нашого світу.

Водяники є тим, що породив чорт (хоча я і сталю це під сумніви).

Вони заправляють усією водяною нечистю та і самі люблять створювати проблеми. Заплутують риболовні сіті, топлять човни з людьми, але можуть і поодиноку людину утягнути на дно. Також вони відповідальні за розливи річок, поламані водою водяні млини та втоплення худоби.

Найнебезпечніше зустріти його на Івана Купала, адже тоді він зробить все, щоб забрати людину з собою.»

― Яне! Не очікував тебе тут побачити.

Не сподіваючись, що до нього хтось прийде Ян миттю закрив книгу і перевів погляд на прийдешнього.

― Семенчик,  радий тебе бачити.

― Що читаєш?

― Щоденник однієї незвичайної людини. Хоча в його життєвих поглядах я сумніваюся.

― Ти в порядку?

― А? - Ян не очікував, що хлопець так швидко переведе тему, тому зам'явся.- Думаю, але краще сказати, я не знаю. Вперше відчуваю, щось подібне. Навіть  коли помер дідусь і бабуся, не відчував.

― Я знаю тебе вже давно. І розумію, що ти зможеш, але, якщо що, я поряд і завжди допоможу.

― Знаю, дякую тобі за це.

Почувся тихий нявкіт і до них підійшов невеликий, пухнастий кіт. Семен взяв його на руки й почав гладити, але тваринці це не сподобалася і за секунду на руці Семенчика з'явилась подряпина.

Ян засміявся і взяв пухнастика собі. Той спокійно влігся у нього на колінах і засопів.

― Боляче! - протягнув Семенчик. По його руці стікала червона цівка крові.- І тут немає нічого кумедного!

― Ну все, все. Вибач. - Ян взяв його руку у свої та тихо прошепотів.- Наріомі.- рана миттю затягнулася. Діставши з сумки невеликий шматок тканини, хлопець протер руку Семенчика. - ось і все.