Запасна наречена. У відпустку в інший світ - Анна Лерой
Хоча я мало що взагалі бачила.
І куди я взагалі лізу?
— Ходімо, — тягне мене за руку Кас, бачачи, що я зупинилася і мовчки дивлюся нагору, де виповзли серед темряви неба два дрібні місцеві місяці. Хоча тут насправді і без місяців є на що подивитися. Зірки теж є, хоча й менші за розміром. У земних містах, звісно, їх не завжди видно, але все ж різниця є. А ще по небу періодично ніби північне сяйво пролітає. Я якось раніше його не особливо помічала, напевно, через те що з кімнати шматочок неба зовсім крихітний видно.
— Це у вас що за атмосферне явище таке? — я вказую пальцем.
— Так це ж вітасфера, — здивовано кліпає очима він. — У вас такої немає?
— Ні, немає, — я знизую плечима, а Кас щось бурчить, мовляв, і звідки ж тебе до нас занесло.
— Гей, тихіше, ходімо вже, охоронці в іншому секторі зараз, — це вже батько Каса визирає з прочинених дверей. Але, здається, можна й не ховатися, бо тут однаково ніякої серйозної охорони немає. Такі чесні місцеви, чи що? Крадіжок не бояться чи хуліганства? Бо тоді не дивно, що Арата пропала!
— А ось і охорона, — хмикає Кас, і в коридорі з'являється вже знайома мені левова морда. Щуриться, позіхає, йде обтиратися мордою об родичів, ну і мені дістається любові й ласки. Гм-м, відсутність охорони постає переді мною в іншому світлі. Так-то за наявності химер навіть нічних сторожів багато не треба, бо химери і попередять, і спіймають злодія.
— Гей, Алне, проведеш гостю до Фрайда? — це мене підштовхують до лева, а той і готовий, трясе гривою, мовляв, уперед-уперед, за мною.
Я припускаю, що ми підемо через вузли переміщень, але не вгадала, доводиться тупати ніжками. Виявляється, все це, щоб іссейл заздалегідь не зрозумів, що відбувається. Ми й справді пробираємося крадькома — гаразд, не крадькома, а йдемо манівцями, не центральними сходами й основними коридорами. Інколи доводиться навіть постояти за рогом або зайти в кімнату, щоб пропустити охорону. У підсумку мої ноги гудуть від втоми — сходів тут чимало, а я на Витоку вже й розучилася як слід ворушити кінцівками, бо коли переміщуєшся всюди телепортом, напружуватися зовсім не треба. Тепер от втрата фізичної форми відгукується.
— Це тут, — Кас із батьком зупиняється біля якогось коридору, а лев їм перегороджує дорогу.
— Далі вам не можна?
— Нехай Фрайд і не в найкращому стані, але коли навколо нікого, нас він відчує. Тож далі, тільки ти.
— А мене не відчує? — мені здається, що все, що відбувається, є епізодом якогось шпигунського фільму, але не з серйозних, саме комедійного.
— На енергетичному рівні ти майже як він сприймаєшся, тож поруч з Алном він тебе навіть не помітить, — такими словами наставляють мене, проводжаючи в «останній бій», і підштовхують уперед. А я роблю пару-трійку кроків і раптом розумію, що абсолютно не знаю, що мені робити потім, коли я зустрінуся з Морозком.
— Гей, а що?.. — але за спиною вже нікого немає. І в коридорі немає. Втекли.