Запасна наречена. У відпустку в інший світ - Анна Лерой
Згоду я даю не одразу, але все ж таки даю. Щоправда, разів десять перепитую, чи не потягне мене Морозко без дозволу в ліжко, тільки-но я його за ручку потримаю, або й зовсім під вінець. А то в нас багато що пишуть у книжках про всілякі там істинні пари, раптом і тут щось таке: «ар-р-р, ти моя», «ми терміново маємо закріпити союз і створити спадкоємця» і «ми вже одружилися за законами мого світу». Еллі в ту ж мить вкривається червоними плямами, сейла Фіна обурюється, як це я могла таке подумати про її найшляхетнішого брата, а чоловіки сміються, що приваблива традиція в певному сенсі, але потім зітхають.
— Боюся, якби я щось таке уткнув, то мені б одразу підбили око. Або взагалі заподіяли якихось інших травм, що ускладнюють нормальну життєдіяльність, — підморгує сейлі Фіні її чоловік. А вона закочує очі й клацанням пальців викликає свою вітальну енергію, щоб наче голочкою ткнути чоловіка.
Я якраз замислююся, що в принципі беззахисною сейла не буде, навіть якщо вона і не вроджена. Той самий Алн тепер, так би мовити, і вашим, і нашим, бігає від мене до іссейла Фоса і радше розірветься, ніж серйозно заподіє мені шкоду. Гаразд, з проблемами буду розбиратися згідно з їх надходженням, а то це досить енерговитратно — намагатися передбачити всі химерності можливого майбутнього.
Одну мене, звісно, ніхто нікуди не відпускає, бо небезпека нікуди не ділася. Вирішують мене мало не під конвоєм доставляти до Морозка. Та ще й сейла Фіна бурмоче щось на кшталт «ти тільки не думай, я тебе не обманюю, ви вже пов'язані, навіть якщо він і чинитиме опір». Кхем-кхем, тобто він ще й чинитиме опір? Мої брови відповзають кудись далеко-далеко вгору, бо в це трохи не віриться. Якщо людина при смерті, то їй притаманно ж хапатися за будь-яку соломинку. Чи Морозко з глузду з'їхав?
— Час, — квапить мене Кас.
— До речі, чому ми йдемо вночі? — я наостанок перевіряю новий одяг, чи всі ґудзики застібнуті. Костюм також зі штанами, найпростіший, я свідомо не бажаю вбиратися у щось виняткове, а то ще подумає зайве цей Морозко. Може, він із тих, хто за визначенням самотній вовк, а тут йому родичі мене несподівано підкидають у якость нареченої. Загалом, все це виглядає авантюрою, так.
— З ранку там напружено буде. За тілом Ріаннон прибудуть її батьки, — морщиться він. І я вкотре нагадую:
— А якщо вона жива? Ну, невже ніхто про це не подумав? — мені навіть трохи Морозка шкода, погодиться сьогодні на мене, на нові стосунки, а потім — оп! — і перша наречена прокинулася, і він уже багатоженець. Цікаво, так узагалі на Витоку буває? Чи він такий перший буде?
— Вночі підтримуюча Ріаннон сфера розвіється, тож завтра буде в будь-якому разі важкий день, — морщиться Кас. — Якщо нічого не вийде, то післязавтра я стану іссейлом. Вибач, але якось я до цього не готовий...
— Егоїст! — фиркаю я, а він тільки знизує плечима, мовляв, а що робити. Я з ним згодна і розумію, я б теж особливо не рвалася зайняти той пост іссейла — роботи багато, за все відповідаєш, навіть на дивані повалятися ніколи, та й відпусток мабуть немає. Хіба що сам собі дозволиш поїхати кудись на вихідні. І куди я лізу?..
От тільки пізно, зважилася ж. От як Морозко тоді, коли ми з Дорами зустрілися. Знав же, що будуть наслідки. Не міг не знати. А в мене, чесно кажучи, досі неприємна грудка у горлі від спогадів — моторошна химера Дора, він сам б'ється в конвульсіях, його мати — в агресивній істериці, а батько — ну чисто натураліст, готовий мене під збільшувальним склом розглядати. Невідомо, що там за лабораторії, що б вони знайшли чи не знайшли, можливо і все нормально було б, справа ж не в цьому. Я точно Дора нічим не приманювала і зриву в нього не спричиняла, а отже, час було б витрачено даремно і мої нерви також не повернути. Я не його обрана пара, не його близька людина, тож усе мимо й повз. І Морозко обіцяв, що не дасть мене образити, і не дав. Тож зуб за зуб, око за око.
Ми зображуємо щось на кшталт проникнення зі зломом. От до чого доходить, коли хочеш зробити якусь добру справу. Хоча, може, іссейлу так усі набридли зі своїми проханнями, що він окопався, бідний, і страждає на самоті. Я одразу ж уявила Морозка завмерлим у кріслі біля вікна... Дідько, чомусь замість доволі комічного вигляду — надмірно кам'яного обличчя чи занадто трагічно заломлених брів, моя уява малює справді сумну картину. Я подумки лаюся на себе: все ж таки це дзвіночок. Що ближче підпускаєш до себе людину, то менше з неї хочеться кепкувати чи жартувати на неприємні для цієї людини теми.
Величезна будівля в ночі зовсім не здається покинутою, і я раптом розумію, що вперше бачу її з цього боку. Йшли ми звідси вузлами переміщень зсередини. А ось сам зовнішній вигляд... Що ж, серце домену цілком відповідає цій назві. По-перше, це не одна будівля, а цілий комплекс із переходами. По-друге, більша частина вікон світиться, незважаючи на пізній час. По-третє, навколо теж доволі гарно: парк трохи на віддалі, його я вже бачила з вікна кабінету Морозка, гарна площа з якимись зонами чи то для відпочинку, чи то для роботи, може, оті кабінки то взагалі приймальні кабінети, хто ж його знає цей інший світ. Тільки вночі, зрозуміло, це все розмаїття не працює, навіть освітлення парку трохи тьмяніше. Але загалом, красиво.
Взагалі світ цікавий, цей Виток. Але не без проблем. Було б інакше, я подумала, що все-таки під час падіння на диван вдарилася головою і відключилася. А раз проблеми є, то світ справжній. Транспорт-таки незвичний, інтернету, гаджетів бракує, щодо екології вони, звісно, трясуться та інші соціальні служби є. Ось тільки з медициною, найімовірніше, не все так просто, іноді, я в цьому впевнена, якісь суперечки з приводу дискримінації трапляються, бійки, сварки. Не тільки іссейл тут усім верховодить, є, напевно, ще якась рада, яка обов'язково має і сейлів представляти, і людей, і всі, безумовно, сваряться і трясуть одне одного, хапаючись за місцеві піджаки. Хтось булочку їсть, хтось шикарний торт — але головне, що ніхто не голодує і не вмирає від холоду. Не бачила я в домені поки що жебраків.
