Запасна наречена. У відпустку в інший світ - Анна Лерой
— Ми можемо перейти на «ти»? Так буде простіше, я вас запевняю, — він мало не бурчить, як той самий крилатий лев.
— Навіщо?!
— Сестра ж сказала тобі, що я буду вирішувати проблеми, ось я і їх вирішую. І краще, якщо ти зватимеш мене на ім'я, Фрайдом. Це ж припустимо? Я ж можу також звертатися до тебе за ім'ям, так?
— Добре, я не проти, — я збита з пантелику таким напором, але в принципі відторгнення не відчуваю. Та й що тут такого жахливого, якщо ми перейдемо на менш формальне спілкування. До того ж це все дає мені змогу почати ставити запитання, які мене цікавлять.
— Фіна пояснила, що ми з тобою пов'язані, так? — він продовжує тримати мене за руку, ще й погладжуючи мої пальці своїми. Ох, як це відволікає від серйозних думок!
— Тільки я так і не зрозуміла, як вийшло, що в нас із вами... тобто, з тобою якийсь зв'язок утворився. Чесно кажучі, я не повірила їй.
— Розібратися в цьому ще належить, — киває Фрайд. — Бо це відомо кожному, що даючи обіцянки парі, вбудовуючи її енергію у свою систему контролю вітальною енергією, ми вже не змінюємося. Неможливо знайти заміну. Я точно знаю, бо її шукали. Не я і не для себе, але були інші, які втрачали своїх коханих і також мали померти. І це неможливо, але ти стоїш зараз переді мною — і я точно відчуваю, що живий, що твоя енергія дає мені наснагу жити. Чи це не диво?
— Це підозріло як мінімум, — я намагаюся відсторонитися та потім передумую. Морозко торкається м'яко, наче готовий відпустити, але погляд у нього як у того Ална, коли лев дивиться наче біднесенький котик. Тож я видихаю і продовжую розмову: — Але знаєш...
Я хочу розповісти йому про всі свої підозри — неспроста розірвали ті квіти, неспроста поруч і навколо мене був постійно лев із крилами. І про причини такої любові Ална до мене, можна легко запитати. Думаю, у Морозка, тобто у Фрайда, є спосіб розуміти і змусити говорити свою ж химерну тінь. Але тут лунає неприємний різкий скрип — і по кристалу з сейлою всередині йде некрасива сіра тріщина.
— Назад, — командує Морозко і засуває мене собі за спину. Я навіть не встигаю запитати, що не так, бо з тріщини починає повільно виповзати сірий дим. Я здогадуюся, що це вітальна енергія, але вона дивна, якась пориста, рвана, на вигляд неприємна. Чомусь здається, що має пахнути затхлістю або ще якоюсь неприємною моторошністю, але сторонніх запахів немає.
Я, звісно, висовуюся з-за спини Фрайда, щоб детальніше розглянути, як тріщини сильніше розходяться, але і з іншого боку мене закриває Алн, який з'явився майже одразу. Навіть крила розкрив, от же ж захисник. Я крило відсуваю, але все одно мало що зрозуміло. А потім обсипається частина кришталевої труни, і я нарешті бачу обличчя «сплячої красуні» наживо і зриваюся з місця...