Запасна наречена. У відпустку в інший світ - Анна Лерой
Лендос приїжджає в будинок до батьків Каса вже ближче до ночі, виявилося, що на гостьовий будинок теж був напад. Але спочатку ніхто навіть і не зрозумів, що трапилося, просто збіг, чиясь необережність... От тільки одна з дівчат ледве не випала з вікна, добре, що встигла зачепитися за якусь зовнішню прикрасу будівлі. А Дельфіна послизнулася у ванній і клянеться, що злякалася, бо за шторкою хтось був. Постраждалим надали допомогу, але тепер Лендос вирішила відправити всіх, хто не знайшов пари, по домівках. Для потраплянок пропонується тимчасовий притулок у найближчій будівлі Благого ордена.
— Думаєте, відправите всіх за межі домену — і все закінчиться? — я одразу зчитую її посил.
— Так, обірвати всі зв'язки, навіть змінити групу орденців, я також передам свої повноваження іншому. Буде вкрай складно зібрати нову інформацію, а якщо хтось почне дізнаватися, то це стане помітно і з'явиться підозрюваний...
— Чи не занадто? — з одного боку, раціональна ланка в її словах є, а з іншого, мені дедалі більше незрозуміло, навіщо стільки рухів через безпеку для кількох дівчат. За ідеєю їм швидше б знайти злочинця, а його простіше на живця ловити. Ну так у серіалах, принаймні, показують.
— Якщо злочинець один, то, може, й занадто. Але якщо це група? Якщо серед членів цієї групи є не тільки сейли, а й люди? — Лендос тре перенісся, явно її голова тріщить по швах, стільки останнім часом турбот. — Групу найчастіше навіть простіше знайти, бо хтось колись має зробить помилку. Але якщо одинак... І в домену зараз немає сил і можливостей, щоб налагодити пристойний пошук. Раніше іссейл Фос міг...
— Значить, зараз усе ж таки не може, так? — я мала відчувати хоча б дещицю задоволення — зрозуміла ж раніше за всіх, що відбувається якась неприємність, але його немає, лише важкість у грудях і якась невиразна паніка з краплиною хвилювання. Принаймні мені так здається. Хоча це надто складні й розмиті почуття, які мені не визначити точно.
— Передача прав на домен відбудеться найближчим часом, — зітхає Лендос і нагадує мені. — Краще не ризикуйте даремно, я б порадила піти зі мною і залишитися під охороною, але...
— Тут теж чудова охорона, ви ж приставили когось, так? — річ у тім, що коли я впускала її у квартиру, то помітила кілька чоловіків і жінок на сходовому майданчику. Ким вони можуть бути, крім як охороною?
— Не тільки до вас, не забувайте, тут зараз майбутній іссейл Етарна з нареченою. Краще перестрахуватися.
На цих словах ми розходимося. Лендос ще потрібно переговорити з Касом, а я вирушаю у виділену мені кімнату, щоб нарешті впасти на ліжко й обміркувати все, що я почула і дізналася. Той, хто вчинив замах, вочевидь знав і про всіх, кого обрала церемонія Поклику, і про їхні переміщення. Співробітник? Орденець? Хтось із наречених? Сам іссейл? Хоча стосовно останнього я сумніваюся, причин, навіщо це іссейлу, я не бачила.
Вечерю я умудряюся проспати, бо через нервове напруження голова відключається, варто мені на секундочку перестати думати хоч про щось. Мене не турбують, а прокинувшись, я бачу, що на столі в кімнаті з'явилися накриті кришками тарілки. Приємна турбота. Але перш ніж поїсти, я приводжу себе до ладу і пробую одну річ, яка не дає мені спокою вже багато годин.
Я сідаю на ліжко, деякий час спокійно дихаю, а потім уявляю собі дуже-дуже моторошні речі. Я б нізащо не хотіла, щоб вони збулися, бо навіть уявні нещастя з моїми близькими в мить вибивають мене з колії. Серце калатає, навіть сльози котяться по щоках. У грудях гаряче від накручених штучно викликаних емоцій... А може, й не тільки від них. Бо я акуратно розплющую очі й справді бачу легкий серпанок біля свого плеча, як буває в сейлів.
А варто уявити, як іссейл Айсберг і справді стає не надто живим, то одразу ж із гарчанням переді мною постає Алн. Ото новина! Навіть голова йде трохи обертом. Я якимось чином можу себе ось так захищати, викликавши химеру!
Химера готовий до бою, він тупотить лапами на місці: куди бігти, кого рятувати. А потім раптом завмирає в подиві, тому що навколо мене тиша та безпека. Лев дивиться на мене з підозрою, мовляв, а тут точно було таке нещастя і небезпека. Навіть принюхується, видивляється щось по кутках кімнати, сподіваючись, що я його все ж таки не обдурила.
— Ну вибач, — знизую я плечима, химера і справді ображений, бо біг, рятував і так далі. А я тут експерименти ставлю.
— Як ти? — поспішаю я спитати, бо лев уже готовий зникнути, але все ж затримується, повільно зітхає, щось бурчить і знову дуже жалібно на мене дивиться. Утім, в ту ж секунду у мої двері лунає стукіт — і Алн розчиняється.
— Можна ввійти? — чую я голос сейли Фіни і відгукуюся на її прохання, жінка вона приємна і дізнатися останні новини я теж не проти. Усе-таки серце болить за... за химеру, звісно, ми ж відповідаємо за тих, кого приручили. А Морозка я явно не приручала!
— Що сталося ще? — запитання виривається в мене автоматично, бо сейла Фіна скуйовджена і явно неспокійна, очі злегка божевільні, руки трясуться. Комусь потрібно чаю налити, того самого, заспокійливого.
Я швидко знімаю кришку з моєї вечері, знаходжу склянку з соком і простягаю сейлі. Та не зовсім адекватно дивиться на сік, наче не одразу згадуючи, що зі склянкою робити, та все ж п'є, і так швидко, що краплі летять їй на груди, але навряд чи вона це помічає. Склянка зі стуком опиняється на столі, а сейла спускає з чола дивну конструкцію, щось на кшталт лінз, собі на очі й різко простягає до мене руку. І так завмирає.
