Кров Дракона. Хто із нас жертва? - Назар Мулік

Він, повністю голий, сів на край ліжка й налив у кубок напій із графина. Відпив, але сплюнув, адже на початку подумав, що це біле фальдійське вино, яке було майже прозорим, як вода. Побачивши відсутність в кімнаті вина чи будь-якого іншого виду алкоголю, зняв свої речі із вішака, одягнув штани й взув чоботи. Потім, наче п'яний, підійшов до великого дзеркала, перед яким не так давно сиділа Анарель.

— Ну і харя, — глянувши, буркнув Фалмін, водячи пальцями по мішках під очима й покусаними під час любовних утіх губах.

Позаду почувся шурхіт і ледь вловимий запах ромашок та хризантем. Не озирався, адже все бачив у дзеркалі. До нього, наче привид, підлетіла Анарель, одягнена лише в нижню білизну, яка, попри шик, не могла приховати всього, що хотілося б. Обійняла його ззаду. Він затремтів, відчувши, як її груди притиснулися до всіяної шрамами спини, на яку подивилася довговолоса красуня.

— Ти так і не змінив професію, — трішки роздратовано констактувала вона спокійним голосом.

– І тобі доброго ранку. Іншого я не вмію.

Вона розвернула його обличчя до себе, зустріла теплим поглядом своїх карих великих очей. Чаклун затремтів від цього ще більше. Їхні вуста зустрілися, зімкнулися в палкому поцілунку, і в тому доторку читалася вся любов, яка була між ними. Фалмін повільно вивільнився, посміхнувся, поклав руку на її оголене стегно. Здорову, не драконячу руку.

— Анно, люба, допоки ми не відволіклися, я вимушений просити про послугу.

— Якого роду? — вона відхилилася, можливо, навіть образилась, оскільки думала далеко не про якісь послуги один одному. Проте по очах Фалміна було видно, що він потребував допомоги.

— На мене та мою доньку полюють. — глянувши на вимогу в її погляді, Фалмін вимушено додав: — Чародії.

Анарель глянула схвильованим поглядом, довго про щось думала.

— Як давно? — спитала нарешті.

— Аліс каже, що впродовж місяця…

— Знову цей огидний шпигун! — закотила очі чародійка, — Я просила, аби ти не зв’язувався із політичними особами, особливо розвідкою.

— Він один із небагатьох моїх інформаторів, за рахунок яких я маю вуха та очі в різних куточках Благандії. Тим паче, що його інформація є вкрай важливою.

Вона подивилася на нього поглядом, повним скептизмом, але врешті змирилася, дмухнула на локон, який впав їй на обличчя, підвелася. Фалмін те і діло, що спостерігав за плавністю її сідниць, які виглядали настільки ідеально, що дух захоплювало.

«Цікаво, скільки магічних еліксирів вона приймає? — це запитання виринуло в його голові спонтанно, але Анарель прочитала його моментально.

— Відтоді, як мені стукнуло п'ятдесят, я користуюся одним на два роки. Якісь проблеми?

— Абсолютно ніяких.

Чародійка налила обом начарованого тільки що вина, подала Фалміну кубок. Подивилася на нього і тоді ж попросила, аби чаклун розповів усе, що трапилося із ним за останній місяць. Фалмін, попри небажання, зрозумів, що це скоріше була перевірка на щирість, адже чародійка, якщо запідозрить обман або пісдставу — просто прочитає його думки та заглибиться в найближчі спогади.

Фалмін, попиваючи солодке червоне, розповідав швидко та про основне. Анарель слухала уважно, зупиняючи його на цікавих моментах.

— Отже, Мільфрід викликався тобі допомогти. — сказала вона голосом, в якому читалося невдоволення. — І ти довіряєш йому?

— Він мій друг, Анно. — серйозно відповів Фалмін, зустрівшись поглядом із жінкою, — Ми знаємо один одного більше десяти років. Хоча для вампіра ця цифра нічого не значить, однак те, що ми разом пережили, доводять його відданість.

— Гаразд, будь по-твоєму. — фиркнула вона, але тут таки, як ні в чому не бувало, повернулася до розпитування, — А що із драконом? Він розпізнав в тобі свого сородича?

Вона вказала поглядом на ліву руку, від чого Фалмін знітився і поспішив накинути на голе тіло сорочку із довгими рукавами. Анарель це не сподобалося.

— Ти ховаєшся від мене?

— Від себе, Анно. Мене дратує її вигляд, а ще нагадує про день, коли вона у мене з’явилася.

— Ти ніколи не розповідав мені про це, Фалміне. Я б хотіла послухати.

Він криво усміхнувся, потягнувся до неї, поцілував в щічку.

– Іншим разом, люба.

Жінка нахмурилася, вже хотіла надутися, але, глянувши на нього, вирішила із цим почекати.

— Гаразд, давай тоді до головного. Чародії сканують тебе та доньку, відповідно, ваші вороги знають, де дівчинка. Чому ж тоді не напали? І кому це може бути вигідно?

— Ельгі писала мені тиждень тому, завіряла, що все гаразд. Певно, ворог вичікує, і поки що ми маємо трішки часу, але удар може бути завдано будь-якої миті.

— Отже, напиши їй, — запропонувала Анарель, всівшись поруч із Фалміном, — Нехай її опікун привезе її до тебе, або бодай відвезе в безпечне місце. Із цим я можу допомогти.

Фалмін чомусь не знайшов чого сказати, думки сплуталися. Він взяв чародійку за руку, міцно стиснув.

— Не варто чекати, поки вампір надасть тобі допомогу. Я можу зробити це тут і зараз.

— В разі небезпеки Ельгі знає, куди потрібно прямувати. Ми узгодили це давно.

Анарель дивно глянула на нього, наче здивована тим, що він не розповів про це раніше. Жінка миттю зрозуміла, що він не довіряє їй повністю, особливо тоді, коли стало відомо, що за