Страта - Марина та Сергій Дяченко

Парк. Ґанок дерев’яного котеджу, повитий, здається, плющем... Ось видніється котедж їхнього сусіда — відомого режисера. Знімок зроблений за кілька днів до пам’ятного запливу — режисер іще не знав, що його чекає...

Здається, саме режисера вони попросили зафіксувати їх. Знімок зроблений рукою кіномайстра — Ірена і Анджей в обнімку, обоє молоді й чарівні, такі задоволені життям...

Ірена мовчки повернула фотографію.

Сьогодні вночі на неї чекає безсоння. Зате зараз обличчя її цілком байдуже; часом не так уже й погано мати сповільнену реакцію...

— Що ще? — почула вона власний спокійний голос.

Семироль знизав плечима:

— Все ті самі нерозбірливі записи, в яких навіть професійні шифрувальники ніяк не можуть розібратись... І настінний календар шестирічної давності. Або семирічної...

— Можна подивитися?

Календар тхнув пилом. Колись глянцеві аркуші тепер потьмяніли, подекуди проступали сліди від чашки, масні плями, ніби від соняшникової олії...

— Яне... Скажіть по правді: ви гадаєте, що я божевільна?

— Я думаю, що генетично ви — благополучна людина з невеликою нав’язливою ідейкою...

— Подаруйте мені ось цей календар... — Ірена притиснула старий мотлох до грудей і при цьому всміхнулася так щиро, що можна було й справді сприйняти її за чмелену.

— Я радий, що вам подобається...

Семироль підійшов, сів на підлокітник і раптом міцно обійняв її. Вона злякано притихла.

— Ірено... Я скучив. Але в перші місяці вагітності... розумієте? Лікар не рекомендує... — Він усміхнувся.

Вуха, спалахнувши, видали її сум’яття.

Її кімната була захаращена мапами, вирізками й атласами. Вона майже відразу знайшла те, що шукала; хвилювання перших секунд, від якого паморочилася голова і німіли пальці — воно скоро вивітрилось, як дешеві парфуми, залишивши Ірені холодний прагматизм дослідника.

Вона відчувала себе досвідченим препаратором. Спокійним, як боа-констріктор. Або навіть як боа-констрікторський труп...

Вона підібрала мапи, точно відповідні за масштабом. Працювала натхненно і ретельно. Для того, щоб довести задум до кінця, їй знадобилося якихось кілька годин.

І вже потім, подивившись на справу своїх рук, вона злякалася.

І кому це можна показати? Нікові? Яну?!

Обіперлася на підвіконня. Підвела очі до зимового неба, що хутко темніло:

«Халтурнику! Я зловила тебе, чуєш?»

Небо мовчало.

Мабуть, адвокат дійсно мав феноменальний дар переконання. Схоже, аргументів для Ельзи і Сіта у нього виявилося більше ніж достатньо; в усякому разі, на фермі встановився відносний спокій.

Ірена уникала як Ельзи, так і Сіта. Семироль стирчав на фермі безвиїзно — ймовірно, вважав своїм обов’язком особисто відновити благополуччя в господарстві.

Ірена дивилася на гори — і думала.

У те, що Анджей помер, їй не вірилося з самого початку. Версія про його смерть припадала пилом у найдальшому куточку її підсвідомості; чи можливо, що, інсценувавши смерть, Анджей пішов із МОДЕЛІ в реальність?

Не дуже-то ймовірно. Хоча...

Чи можливо, що Анджея не влаштувала роль рядового мешканця МОДЕЛІ? Що, вчинивши буцімто ритуальне самогубство, він одночасно набув іпостасі справжнього Творця, того, чиє місце — за хмарами?!

Маячня...

Повість просувалася до кінця. Що буде у фіналі — Ірена не знала.

— ...Усе життя у мене таке... розбите... проганяєте мене, бо гидка, так?

Ельза говорила стиха, але з палким темпераментом. Ірена сповільнила крок, не бажаючи бути свідком нічиїх інтимних розбірок.

— Чому так завжди буває?.. всяка скотина, жеребець смердючий — лізе й лізе, а для справжньої людини... я начебто брудна... Я ж люблю вас, люблю, чому жодна сволота не вірить?!

Ірена зупинилася. Двері в комору були прочинені — Ірена жваво уявила собі Ельзу, яка на колінах стоїть перед Ніком. І наступної секунди — як вони обертаються, почувши її кроки, як Нік зніяковіло всміхається, а Ельза червоніє до сліз і вискакує геть...

Цікаво, як Ельза поводиться на оглядах?!

Сама того не бажаючи, Ірена зробила ще півкроку.

Тісна кімнатка комірчини заповнена була стосами чистої білизни. Ельза сиділа на підлозі; крім неї, в кімнатці нікого не виявилося.

Благальний погляд колишньої повії спрямований був на строкатий, обклеєний фотографіями простінок. Кому з білозубих пещених кіноакторів призначалось її освідчення?

Ірена прослизнула повз неї. Озирнулася тільки біля дверей власної кімнати. Зупинилася задихаючись, але не від бігу — від сорому. Схоже, заставши Ельзу в обіймах Ніка, та ще й в екстазі — їй не було б так соромно...

Прозора кришка, якою вона зазвичай прикривала клавіатуру, лежала поруч на столі — в той час як Ірена точно пам’ятала, що залишила клавіатуру закритою.

Вона здивовано оглянула кімнату. Ключ лежав у неї в кишені; сюди давно ніхто не заходив — на її прохання навіть пил не витирали — все сама, тільки сама...