Страта - Марина та Сергій Дяченко

Вона закусила губу.

Семироль про щось підозрює. Невідомо, що наговорила йому Ельза, невідомо, що Трош сказав Ельзі перед смертю — можливо, версія про Іренину шизофренію тепер отримала нове підтвердження. Психічна хвороба і, як не смішно, заразна. Першою жертвою став Трош. Ельза на черзі...

...До бібліотеки Ірена увійшла за інерцією — сподіваючись, що Семироль давно звідти забрався. Магнітні рибки крутились і погойдувалися, вампір-адвокат сидів, схилившись над журнальним столиком, гортаючи жовті підшивки старих газет.

— Яне...

— Так?

— Я не заважатиму?

Він перервав своє заняття. Підвівся, підійшов до Ірени, вона мимохіть відзначила, що він у чудовій формі. Свіжий колір обличчя. Коротке блискуче волосся стоїть дибки, як щетина на щітці. І при всьому цьому — червоні запалені очі.

— Яне... я мушу вам сказати.

Він помовчав. Несподівано взяв її за руку; дотик не був неприємним, і вона не захотіла вивільнятися.

— Вам не можна нервуватись, Ірено... У тому, що сталося з Трошем — немає вашої провини. Так вийшло... Просто остання соломинка на спині верблюда...

Вона мовчала.

Семироль обійняв її за плечі. Пригорнув до себе. Вона відчула, як б’ється його серце — значно повільніше, ніж у нормальної людини, зокрема, повільніше, ніж у Анджея Кромара...

— Ірено... якщо ми поговоримо з вами про... вашого колишнього чоловіка — це не дуже вас засмутить?

— ...Дивна, дуже дивна особистість. Я навів деякі довідки... Так, існують усі документи, що підтверджують загибель Анджея Кромара в автомобільній катастрофі. І в той же час немає жодного свідка, ніхто буцімто не був присутній під час похорону... У нього не було близьких друзів. Із родичів — лише ви... Колишня родичка. У день аварії, як і в день похорону, вас не було в місті... Ви були невідомо де. У мене розгалужена агентура... я знайшов квартиру, яку Кромар зняв незадовго до смерті.

Ірена сиділа, міцно вп’явшись у підлокітники. У кабінеті стояв напівморок, настільна лампа байдуже дивилась у стелю.

— Як ви почуваєтесь? Я вас не дуже... навантажую?

Вона заперечно похитала головою.

— Ну от... Мила жінка, квартирна хазяйка, дізналася про загибель Кромара випадково, з газет. Дуже переживала. Склала опис його речей, дала оголошення, чесно чекала спадкоємців... Не дочекалася. Спадщина, утім, була скромна — деякі речі, велосипед, старий комп’ютер у неробочому стані...

Ірена не витримала:

— У Анджея — старий комп’ютер?!

— От-от... Квартирна хазяйка пам’ятає, що комп’ютер начебто був інший. Але ЗАЛИШИВСЯ — цей... І картонний ящик із-під телевізора, набитий паперами. Господиня збиралася його викинути — та я про всяк випадок вирішив узяти його собі... Ірено, ви можете без шкоди для настрою розповісти мені трохи про цього пана Кромара?

Ірена похитнулася:

— А чому Анджей... вас зацікавив?

У неї вистачило мужності витримати пильний погляд Семироля.

— Тому, Ірено, що саме ця людина якимось чином пов’язана з вашим... гм... назвемо це дивацтвом. Я продовжую сподіватись, що для потомства такий психоз не є небезпечним... Але я мушу знати. Зрештою, можливо, я допоможу вам?

— Я не божевільна, — сказала вона поспішно. — Немає ніякого психозу...

Семироль недовірливо похитав головою:

— Є, Ірено. Щось таке є... Можливо, на ґрунті розлучення. Повірте, через мої руки пройшло стільки шлюборозлучних процесів... Всяке буває, Ірено. Ви ж мене не соромитеся?

— Надто пізно соромитися, — відгукнулася вона з робленою веселістю.

— Будете мені допомагати?

Вона нервово проковтнула слину.

— Гаразд... підемо далі. Ну от, маємо купу паперового непотребу — вирізки з газет, якісь аркуші, чернетки, в яких не можна зрозуміти ні слова... Ваш колишній чоловік не захоплювався шифрами, анаграмами або чимось подібним?

Ірена заперечно похитала головою.

— Гаразд... Ось це мене зацікавило. Вирізка з газети «Секрети слідства...» Жовта, між іншим, газетка. І стаття дивна — одкровення про якийсь галасливий процес... Я такого процесу не пам’ятаю. Незважаючи на те, що пам’ятати мусив би... Ось, у кутку аркушика видно номер газети і дата... У мене є цей номер у підшивці. Але такої статті там... немає! Цікаво, правда?

Вона потягнулася до жовтого аркуша. Піднесла до очей, тут же злякано відсахнулася — на фотографії в центрі зображений був напівголий труп...

— Не хапайте всяку гидоту! Дайте сюди... Найцікавіше, Ірено, що це не єдиний такий казус. Тут таких вирізок повно, і на більшості видно число виходу і номер газети, та не від руки написані, а друкарські, чіткі... І жодної — ЖОДНОЇ! — я не знайшов у підшивках. Невже пан Кромар займався підробкою газетних заміток? Не збагну, навіщо це могло бути йому потрібно...

— Яне, — Ірена нервово потерла руки, сама собі нагадавши муху на святковій скатертині, — а фотографій... або чого-небудь... не було?

Семироль потягнувся до столу. Вибрав із купи паперів стандартну фотокартку-листівку.

Отже, і про час, і про місце вона