Каравал - Стефані Гарбер

Скарлет припнула язика.

— Скар, я знаю, що молилась про жахливі речі, такі, що їх янголи не роблять, але й у моїх молитвах ішлось і про хороше. Можливо, я й могла спуститися з незнайомим хлопцем до батькового льоху, та до Даніеля ніхто насправді так не дбав про мене.

— Впевнена, що цей Даніель чудовий, обережно вела Скарлет. — І я справді від щирого серця зичу тобі щастя. Та чи не здається тобі, що це не випадковість? Я й досі думаю, може, Легенда грається з тобою в ще одну гру? І що як Даніель її складова?

— Ні, — заперечила Телла. — Знаю, досвіду у тебе з чоловіками мало на відміну від мене. Вір мені, коли кажу, що стосунки з Даніелем не вигадка, — Телла швидко задріботіла ніжками по темній оніксовій підлозі. Вона підійшла до заставленого подушками ліжка й дістала дзвіночок.

— Що ти робиш? — запитала Скарлет.

— Дзвоню Даніелеві, щоб ти особисто з ним познайомилась і сама у всьому переконалась.

Відчинилися двері, і увійшла веселкова Джован. На ній була та сама барвиста сукня, що й першої ночі, коли вона була на уніциклі.

— Ой, вітаю, — зраділа Джован, побачивши Скарлет. — Нарешті ви знайшли сестру!

— Їй не можна вірити, — прошепотіла Скарлет Теллі. — Вона працює на Легенду.

— Звісно, вона працює на Легенду, — відказала Телла. — Вибач мою сестру, вона ще й досі перебуває під дією чарів гри. Думає, що Легенда збирається вбити нас обох.

— А ти впевнена, що вона не помиляється? — Джован жартома підморгнула, та зиркнувши на Скарлет, її грайливість зникла.

— Бачила? — мовила Скарлет. — Вона знає!

— Поклич лорда де Інгла, — не зважала Телла.

Не встигла Скарлет бодай щось заперечити, Джован кивнула і зникла, так само, як і з’явилась через потайні двері в стіні.

— Телло, будь ласка, — благала Скарлет. — Нам потрібно мерщій звідси тікати. Ти й гадки не маєш, як це небезпечно. Навіть, якщо ти не помиляєшся щодо Даніеля, тут однак небезпечно. Легенда не дозволить вам бути разом, — Скарлет простягнула сестрі закривавлені руки. — Ти бачиш це? — спитала вона надломленим голосом. — Вона справжня. Перед тим як сюди піднятись, я бачила, як Легенда вбив одну людину...

— А може, тобі здалося, що ти бачила? — урвала її Телла. — Щоб тобі не здавалось ти бачила, я впевнена, то все вигадки. З часом усе забудеться. Усе, що тут стається — лишень гра. Я не збираюся втікати від Даніеля через те, що ти занадто сильно захопилась нею, — Теллині вуста вигнулись донизу. — Знаю, ніхто не любить мене більше за тебе, Скар. Мені без тебе буде дуже самотньо. Будь ласка, не лишай мене зараз. І не проси мене полишити Даніеля, — губи сестри вигнулись ще дужче. — Не змушуй мене робити вибір між двома коханнями мого життя.

Два кохання мого життя. Серце Скарлет заболіло від сестриних слів. Раптом перед її очима постав Джуліан, котрий захилив голову за мить до того, як спинилося його серце. Треба було будь-що його повернути, однак потрібно також забрати сестру з башти, якомога далі від цього балкону.

— А тепер, — жваво мовила Телла, — допоможи мені причепуритись для лорда Даніеля! — Телла пострибала до гардеробної. — Тобі, мабуть, також хочеться почистити пір’ячко. У мене є вбрання, які на тобі виглядатимуть неперевершено.

Скарлет навіть не поворухнулась. Вона знала, що скидалася на мерця, але нічого міняти не хотіла. Її тішила думка, що це може налякати нареченого Телли. Звісно, понад усе Скарлет хотіла полишити це місце, але Телла була не з тих, хто побіжить за Скарлет, якщо та піде. А що, як Телла мала рацію? Можливо, вона переоцінює свою винятковість, припускаючи, що вся гра обертається довкола них. Якщо сестра каже правду і Скарлет це зруйнує, Телла дійсно ніколи їй не пробачить.

Та якщо Скарлет не втратила голову і Джуліан був справді мертвий, їй потрібно отримати бажання і врятувати його.

За ширмою Телли стояв гардероб. З відкритих секцій видно було купу барвистого вбрання. Скарлет спостерігала, як сестра вагалась між кількома сукнями.

Сподівалась, що після зустрічі з Даніелем, зможе знайти спосіб переконати Теллу піти з нею. А тим часом залишиться поруч і подумає про те, як забрати у Легенди бажання.

— Барвінковий, — мовила Скарлет. — Блакитні тони тобі завжди дуже личать.

— Я знала, що ти саме це скажеш! — зраділа Телла. — А оце тобі. Дуже пасує до твого темного волосся та нового тоненького пасма. Шкода, що в мене не має черевичок твого розміру. Доведеться зачекати, поки твої не висохнуть, — вона простягнула Скарлет журавлину сукню з пишною бальною спідницею, задня частина якої була довша за перед. Вбрання вкривали червоні намистинки у формі сльози — достоту, як кров на її долонях. Коли Скарлет змивала кров, то заприсяглась собі ще раз, що знайде спосіб повернути Джуліана. Цієї ночі кров більше не заплямує її рук.

— Пообіцяй мені одну річ, — сказала Скарлет. — Хай там що, заприсягнись, що не стрибнеш з балкона.

— Лише якщо ти пообіцяєш мені не верзти таких дурниць, коли з’явиться Даніель.

— Телло, я не жартую.

— Я теж. Будь ласка, не зіпсуй...

Стук у двері.

— Це, мабуть, Даніель, — Телла заскочила у пару срібних черевичків і покрутилась у сукні кольору барвінку. Кольору солодких мрій та щасливого фіналу.

— Неперевершений вигляд, — зауважила Скарлет. Хоч їй і хотілося вірити, що правда на боці сестри, та однак від страху її шлунок зводили спазми, коли Телла вискочила з-за ширми і побігла до дверей вглиб балкона.

Світ поплив, коли Телла відчинила двері, усе оберталось перед очима, коли Скарлет дивилась на чоловіка, котрий обіймав сестру за талію і пригорнув до поцілунку.

Рожеві цятки спалахнули на щоках Телли, й вона відхилилася.

— Даніеле, ми не самі, — Телла повернула чоловіка, котрого називала Даніелем до дивана, поруч з яким стояла Скарлет, як вкопана. — Хочу тебе познайомити з моєю сестрою, Скарлет, — Телла засяяла знову, так променисто, що навіть не помітила, як Скарлет відсахнулась. Молодик поруч із сестрою облизував губи, поки Телла на нього не дивилась.

— Донателло, відійди від нього, — звеліла Скарлет. —