Запасна наречена. У відпустку в інший світ - Анна Лерой

Після такої розмови ми дружно намагаємося відволікти одна одну від поганих думок. Сейла Фіна із задоволенням розповідає про свою роботу: як збирають місцеві артефакти, як створюють начинку і як штампують основи, навіщо їх перевіряти і чому деяким сейлам суворо заборонено наближатися до певного виду виробництв — там тільки люди працюють, і то не всі підходять. Це вже потім, коли тонку начинку ставлять у кожух, що екранізує енергію, усі прилади можна виносити з особливих лабораторій, і без різниці, хто їх бере.

Але її розповідь постійно переривається паузами, коли сейла замислюється і прислухається до шуму в передпокої. Вона чекає, коли ж з'явиться Кас і принесе новини, і, судячи з тремтячих пальців, дуже турбується. Еллі розповідає щось про навчання, але теж замовкає. І ми в тиші п'ємо чай, тільки порожнього чаю, навіть якщо він якийсь спеціальний і заспокійливий, замало. У моєму животі наполегливо бурчить, сейла Фіна згадує про гостинність і кидається забезпечувати «бідним дівчаткам» обід. 

Я звісно закочую рукава блузи і відстороняю розгублену сейлу, нехай керує, але ножів не торкається. Утім, трьом дівчатам різного віку багато готувати не потрібно — та й немає бажання. В інший момент я б із задоволенням уважно роздивилася місцеву техніку, наприклад, плиту — три втиснуті кола різного розміру в ряд із якогось червоного матеріалу. Місцеві каструлі більше на казани схожі, їх вставляють у ці кола і готують у них. А щоб зняти гаряче вішають за ручку на гачки, на кухні навіть спеціальна перекладина є. Холодильник відкривається зверху як звична вже мені скриня для морозива та іншої заморозки. Три відділення для різного типу зберігання, є перемикачі — красиві важелі, які виконані у вигляді пір'я.

А ще сейли, як виявилося, можуть заточувати ножі буквально власними пальцями. Ну, точніше, використовують вітальну енергію, але це має ефектний вигляд, коли сейла Фіна обхоплює ніж долонею і проводить уздовж кромки. Я підсвідомо чекаю того, що бризне кров, але все зовсім не те, чим здається.

Я одразу схиляюся до звичайних бутербродів — просто, швидко і поживно — пробую всього потроху з інгредієнтів, зокрема й місцеві соуси. Еллі ріже тоненько золотисте в'ялене м'ясо невідомого звіра і сир, який на смак як сир, але майже прозорий на вигляд. І овочі є, щоправда, частина з них виявляються фруктами, незважаючи на те, що парочка з них на смак солоні, а не солодкі. Але яка різниця? Оскільки в нас трьох трохи різні вподобання, у підсумку ми просто сервіруємо все нарізане на кількох тарілках, щоб зручно було вибрати на свій смак. 

Звичайні турботи допомагають відсунути думки про майбутнє. Еллі зізнається мені, поки сейла Фіна йде, щоб принести щось особливе, так би мовити, до чаю.

— Мені страшно уявити, що буде, якщо... — вона стискає кулачки біля грудей. — Я і щаслива, що тепер із Кассом, і не можу позбутися відчуття, що в усьому винна. Ні, звісно, це не так. Але якби не ця церемонія, що було б?..

Вона страждає такими самими поганими думками, як і я. А можливо, як і сейла Фіна, хто знає, за що вона себе може картати? Раптом теж думає, що могла б змінити минуле?

— Любі мої, нам терміново потрібно трохи підбадьоритися, — приносить Фіна невелику пляшечку з темною рідиною. За аналогією мені здається, що це буде спиртне, але ні, якийсь сейлівський енергетик — і справді бадьорить, ще й апетит, що розгулявся, підганяє, їжа не застряє грудочкою в горлі, а приємною вагою опускається в шлунок.

Тож ми все ще мовчимо, але ніби з'являється невисловлена надія.

На жаль, ненадовго.

Кассіель повертається через кілька годин. Ляскають двері в передпокої, сейла Фіна одразу ж підхоплюється з місця. Він, засмучений, нервовий і незадоволений, притискається губами до щоки матері, та стурбовано зітхає, завмирає, притримує його за плече.

— Не зміг переконати, що йому потрібна допомога, — вимовляє він. — Може, в тебе вийде, поговори з ним.

— Хіба він мене коли-небудь слухав, він же в нас «усе сам вирішу», — зітхає сейла Фіна.

— Хоче, щоб я вже із завтрашнього ранку почав навчатися, як керувати доменом. Упертий. Але я теж не здамся! — тут він затинається і з сумнівом просить матір: — І, будь ласка, дуже прошу, подивися, наскільки все погано на енергетичному рівні. Моїх навичок не вистачає. Я не зміг зрозуміти.

— Добре, я все зроблю, не можна кидати спроби, потрібно надіятися, — зривається з місця Фіна.

Задумливий Кас вмощується на підлокітник крісла Еллі і бере її за руку, притискає долоню до своєї щоки. Зараз він як ніколи схожий на свого дядька — стиснуті губи, загострені вилиці, потемнілі очі. Але ясно, що рятувати життя дядька він буде, незважаючи на опір родича.

— Як ви тут? — запитує він, пом'якшуючи вираз обличчя, притискаючись до Еллі в пошуку підтримки. Навіть найзалізобетоннішим чоловікам і жінкам вона потрібна, просто хтось може зізнатися самому собі в цій потребі, а хтось ні. 

— Поїли, попили, цікаву історію вислухали... — відповідаю я за нас з Еллі і все-таки зриваюся: — Послухай, невже нічого не можна зробити?! Це як мінімум дивно.

На що Кас розводить руками і з кривою посмішкою відповідає:

— Зараз взагалі-то час якраз такий, коли можна все зробити. І роблять. Раніше дітей, які не контролюють себе, таких як я, вивозили у віддалені поселення. А ще раніше — десь ще за часів, коли доменів не було, точно не пам'ятаю, історія не мій сильний бік — взагалі скидали зі скель, — він знизує плечима. — Ти не думай, це я так кажу не через те, що змирився, але насправді випадок із Ріаннон такий рідкісний, що... Ну навіть не знаю, чи були ще такі.