Світляки на полі бою - В В Срібна

― Тоді я буду вам вдячний за силу.

― Сподіваюся, ти не розповіси нікому про спосіб отримання сили. Інакше люди зовсім облінуються.

― Як побажаєте.- кивнувши відповів Ян.

Максим зажмурив очі. Почувся крик і наляканий голос натовпу. Він підняв голову й побачив Яна поряд з ним на траві лежав зламаний браслет та порвана мотузка. Хлопець був ніби в чорному тумані, який де ні де обвивав його тіло. В його руці горів чорний вогонь. Роззирнувшись, Максим зрозумів, що також туман знаходився на усій території внутрішнього дворика. Десь він був більш густий, десь менш. Тріск і мотузка з рук Максима обірвалася і впала на землю.

― Ян?- спантеличено запитав Максим, але хлопець не відповідав.

*― Пожежа! Володарю! Кімната пана Айнура загорілася!- заволав якийсь чоловік, вбігши до дворика.

Ян провів рукою і декілька колон розпалися, люди попадали на підлогу. Ще один змах і все затрусилася, на землі почали з’являтися тріщини, які розповсюджувалися все далі й далі.

Максим повернув голову і побачив солдата, який направив пістоль на Яна. Хлопець схопив друга за руку і потягнув на себе. Роздався постріл. Пуля пролетіла за сантиметр від його голови. Все затрусилося сильніше. Тріщини вже пішли по фасаду палацу. Ті, хто ще мали змогу стояти, попадали. За декілька секунд все припинилося і Ян втративши свідомість впав у руки Максима. Хлопець подивився на нього. Рана на шиї відкрилася і звідти просочилася кров. Максим, від страху і здивування, не міг поворухнутися. До тями його привів Боян. Який кричав на нього, перев’язуючи шию Яна.

― Підіймайся і бери його! Треба тікати доки вони не оговтались!- вдаривши по спині Максима, ричав лікар.

― Т-Так!- сказав він тремтячим голосом.

Максим подивився на Яна і швидко підняв його з землі, притис до грудей і з всіх сил зірвався на біг, направляючись за Бояном. Серце в його грудях божевільно калатало, а голова працювала на інстинктах.