Світляки на полі бою - В В Срібна

Яна завели до кімнати. Відчував він себе не дуже добре, тіло через пробіжку нило, хвиля слабкості прокотилася по всьому його тілу. Як тільки охорона вийшла, він похитнувся на рівному місці й ледве не впав, але він все ж зміг утриматися на ногах. Його радувало лише одне, тут був предмет за допомогою, якого він врятує Максима і вони виберуться звідси. На його обличчі з’явилася невелика посмішка.

З коридору почулися кроки. Ян спокійно підійшов до ліжка і сів на нього. Зробивши спокійний вираз обличчя він приковав погляд до дверей.

До кімнати зайшов Рустем.

*― Ти все ще не вирішив повернутися на мою сторону? Я тільки но дізнався хто стояв за твоїм обвинуваченням. Я прийшов, щоб розповісти…

*― Мені не цікаво, я давно знав, що Розалія цього хотіла, а ось на рахунок Кюсем я сумнівався.- перервав його Ян.

*― Чому ти відразу не сказав? Ми могли…

*― Що?  Ти відразу відправив мене до темниці.

*― Ти мені потрібен, щоб утримати владу, прошу. Хоча краще скажу інакше. Мені просто потрібно, щоб ти був поряд.

*― Я все сказав. Розбирайся з цим сам. Я казав тобі, що буду допомагати поки тобі не закортить прогнати мене. Ти це зробив, а тепер чого хочеш? Відпусти мене і мого супутника. Тоді я про все забуду.

Рустем зле підійшов до нього і різко схопив Яна за руку стиснувши її. Ян від неочікуваності тихо скрикнув.

*― Ні, ні ти будеш робити як хочу я! Якщо мені кортить, щоб ти повернувся так і буде! -  він сміявся, Яну здалося, що той зійшов з розуму. Рустем з кожним словом здавлював його руку все сильніше і сильне. - Я підколю тебе і більше ти не осмілишся перечити!

Рука боліла, а вирвати її Яну не вдавалося.

*― Пусти!- від неочікуваності Рустем розслабив руку і спантеличено подивився на хлопця.

Рука боліла. Ян вирвав її із хватки Рустема і почав терти. На руці з’явився червоний слід від руки султана. Ян спробував поворушити зап’ястком, але відчув сильний, різкий біль від чого він зойкнув. Здавалося, ніби воно і зовсім було зламане. Ян зле подивився на Рустема, який стояв спантеличено дивлячись на хлопця.

 *― Ти як мала дитина! Я не твоя іграшка!

*― Зустрінемося, завтра. На страті. - на цих словах султан покинув кімнату

Ян встав і направився до шафи. Там все ще висів його старий одяг. Він відірвав рукав однієї із сорочок і міцно зав’язав зап’ястя. Біль віддавала до самого плеча. Скривившись, він взяв невеликий графин з водою, який стояв на столику і намочив пов’язку.

― Хрін тобі, я не здамся так просто!

Через декілька годин нудного переглядання книг, він нарешті знайшов те що треба. Ритуал, що міг би зв’язати його з рідкісним видом магії, силою, яка брала свій початок з надр темряви.  

Ритуал був не із простих, але вибору не було і він став готувати все необхідне. А саме ніж, папір для розпалу невеликого вогню, тканину, щоб перев’язати рану після усього, декілька пляшечок зі настоянками з трав і декілька свічок.

Проводити його він вирішив на підлозі, посеред кімнати, ще трішки відігнувши браслет він відчув невелику кількість магії, яку може використовувати.  Посередині він поставив тарілку, щоб нічого не підпалити, на неї він поклав папір і розпалив вогонь, розставивши навколо свічки, він підпалин їх, а за тим налив трішки розчину з пляшечок навколо багаття. Взявши ніж, він порізав долоню пораненої руки. Вона стала бордовою від крові, краплі падали на підлогу. Він перевернув руку над вогнем і почав шепотіти замовляння. Каплі крові зависали у повітрі накопичуючись. 

Через п’ять хвилин він закінчив, кров зникла, але одна краплинка впала на вогонь і загасила його. Хоча Ян і не розумів, як це вийшло, йому було не до цього, голова ставала важкою і паморочилася. Він через силу перев’язав руку і ліг не в змозі більше пручатися.

«Невже не вийшло. Чому, чому! Що ж я зробив не так.»- він все ж зібрався з силами й хитаючись дійшов до ліжка. Впавши на нього, він миттєво впав у чорну безодню.

Ян сидів у вікна, спостерігаючи за дощовою погодою. Хотілося спати. Він подивився на доповідь одного зі прихильників Рустема. Все йшло добре і за планом, але все ж сталося те, що йому не подобалось, але рано чи пізно це мало статися. Кількість прихильників інших спадкоємців росла. Перевернувши ще декілька сторінок і не знайшовши нічого важливого, він взяв металеву тарілку і поклавши на неї папери мовив.

― Сізіріо.

Після цих слів папери загорілися і вже за декілька хвилин перетворилися у попіл. Тут почувся стукіт. До кімнати зайшов Рустем і ще один хлопець. Йому буле десь стільки ж, скільки й Айнуру, чорне коротке волосся було по більшій частині зачесане назад, але декілька пасом все ж спадали на обличчя, його шкіра була смуглою, а очі темно-карими. Він посміхнувся і вклонився. Айнур також встав і вклонився Рустему.

*― Підніміть голови, Айнуре, знайомся, це Наіль. З цього дня він буде допомагати нам у нашому плані.

Айнур недовірливо подивився на хлопця, а затим на Рустема.

 *― Не хвилюйся, йому можна довіряти.

*― Я розумію, що ви недовіряєте мені, але увіряю, що не нашкоджу.- лагідно подивившись на хлопця сказав Наіль.